Дополнительно

ШКІЛЬНІ ТВОРИ за "Божественною комедією" Данте Аліґ'єрі

 

     

 

ДАНТЕ АЛЕГ'ЄРІ

      (1265- 1321)

      Під іменем Данте увійшов у літературу майбутній всесвітньо відомий поет, який скоротив дане йому на честь діда ім'я Дуранте. Усіх відомих письменників і поетів ми називаємо за прізвищами. Імена ж здебільшого фігурують у Святому Письмі- Петро, Павло... Поряд з ними постав і Данте, який створив "Комедію" (1307-1321). 

      Поема написана від першої особи, її герой- сам Данте - подорожує від Пекла через Чистилище до Раю. 100 пісень, з яких складається "Комедія", викликали захоплення у літературного дослідника Боккаччо, і він додав епітет захоплення "Божественна!"

      У скарбницю літератури Данте увійшов і як автор сонетів про кохання. Цикл віршів він присвятив Беатріче Портінарі, яку в 9 років побачив на одній з флорентійських вулиць. Рання смерть Беатріче породила скорботні вірші. Беатріче увійшла в свідомість людства як символ прекрасного, незайманого, піднесеного кохання.

      

      Пошук сенсу буття за "Божественною комедією" Данте

    

  У Добу Відродження, коли поширились ідеї гуманістичної філософії, до неї звернувся Данте Аліг'єрі - останній поет Середньовіччя і водночас перший поет Нового часу.

      Протягом багатьох років на чужині Данте виношував і опрацьовував своє прекрасне творіння - поему "Божественна комедія". Він закінчив її незадовго до смерті. Твір цей - підсумок всього його життя - дає широку картину уявлень Данте про світ, про дійсність і полум'яну проповідь дорогих йому ідей. "Божественна комедія" - вище досягнення середньовічної культури, яке знаменує собою перехід до нової епохи.

      Величезна за обсягом поема має три частини - "Пекло", "Чистилище", "Рай" - відповідно до трьох етапів уявної подорожі поета. Вона розпочинається описом стану людини, яка переживає духовну кризу, болісно шукає шлях до істини.

                        На середині шляху життєвого

                        Я опинився десь у темнім лісі...

      Поетова кохана Беатріче просить Вергілія вивести Данте на правильний шлях:

                        Мій друг, хоча і щастя з ним не дружить,

                        Знайшов заваду у дебрі пустинній

                        На своїм шляху і з жаху відвернувся:

                        Боюсь, щоб він так не заблудився.

                        Іди ж і твоїм прездобним словом

                        І всім, що треба для його рятунку.

                        Спасай його, щоб і мене потішить.

      Вергілій веде Данте через пекло, яке нараховує дев'ять кіл. У першому вони бачать душі праведників, поетів і героїв дохристиянської старожитності. Христос виводить звідти старозавітних праотців і пророків - Адама, Авеля, "чистого сина його", Ноя, Мойсея, "уставщика й служителя", "сивого Авраама", Якова Ізраїля і його дітей. Серед них, хто удостоєний райського блаженства, згадано героїнь біблійних побутових, героїчних та ліричних оповідей - Сарру, Ревекку, Рут, Юдиту. До їхнього товариства після прощання з Данте приєднується і Беатріче.

      Спускаючись нижче і нижче, поет бачить грішників - лихварів, жадібних, насильників, злодіїв, користолюбців. У пекельну безодню скинуті жорстокі тарани, які в безсилій злобі скрегочуть зубами у вогняній ріці, і папи, які грішили за життя. У дев'ятому колі пекла - озеро, де у кригу навічно вмерзли зрадники рідних і батьківщини.

      Пройшовши через чистилище, поет у супроводі Беатріче вирушає у подорож райськими сферами. Тут Данте зустрічає апостола Петра, Якова, Іоанна. Беатріче, його провідниця і наставниця, пропонує випробувати його "з легких і важких питань". Демонструючи ерудицію, Данте показує обізнаність не лише з Біблією, а й з "людськими науками" - фізикою, філософією. Він, як і інші філософи Гуманісти, переконаний, що існують різні шляхи до пізнання істини, і людина не повинна нехтувати жодним:

                        Вірю в одного предвічного Бога,

                        Що, сам недвижний, рушає все небо

                        Любов'ю й тугою. На се я маю,

                        Не тільки докази фізичні та

                        Метафізичні, але й саму правду,

                        Яка з отсього місця полилася

                        Через Мойсея, псалми та пророків,

                        І Євангеліє, і через вас,

                        Що духом божеським огріті, написали.

      На сторінках поеми імена Христа, праведників і святих зустрічаються поряд з іменами Горація, Сенеки, Ювенала, персонажами грецької і римської міфології. Це характерне для гуманізму поєднання "Христа з Цицероном" свідчить, що Данте не властиві фанатизм, замкненість, обмеженість, що він черпає багатства з усієї скарбниці духовної культури.

      Рай, за уявленням християн, - місце, де панує справедливість і вічне блаженство. Вони вірять, що рай створений лише для них. Але Данте розуміє, що праведники були й до Христа, існують і поза його релігією, і він поміщає до раю всіх, хто заслуговує на винагороду, порушуючи тим самим канонічні уявлення.

      Перед тим, як піднятися в небо, Беатріче дає Данте можливість востаннє глянути на грішну землю, де панує зло, породжене пожадливістю, під якою поет розуміє владу матеріальних інтересів. Та Данте переконаний, що світ іде не до загибелі, а до розвою, що за зимою настане весна, що за квіткою визріє плід, що добро переможе.

      Як бачимо, вся поема, і особливо частина "Пекло", пройнята духом палкої політичної боротьби, народженої новою епохою. З найбільшим презирством зображує поет нерішучих, але бажаючих в житті боротися на чиємусь боці. Ці душі кидаються юрбою в передпокій пекла, не допущені ні в рай, ні в пекло, оскільки поруч з ними грішники могли б загордитись. "Вони не варті слів: поглянь - і мимо!" - говорить про них Вергілій.

      Образ рідного міста Флоренції, долі, люди, звичаї, події суспільного життя постійно оживають перед Данте в картинах загробного світу.

      Гостро виражені в усій поемі симпатії і антипатії автора. Для імператора Генріха заготовлений трон в раю, в пеклі чекають заклятого політичного ворога Данте - папу Боніфація. Данте виступає з гострою критикою офіційної католицької церкви.

 

 

Сутність назви та побудова твору Дайте Аліґ'єрі "Божественна комедія"

 

 

Данте Аліґ'єрі справедливо вважається родоначальником італійської літературної мови, яка, за його словами, мала стати кроком до об'єднання Італії. Найбільш відомий твір Данте — поема "Божественна комедія". Без уявлення про цю прекрасну поему важко зрозуміти процеси, що відбувалися в європейській літературі, живописі, музиці упродовж наступних століть. Існує немало творів, якими пишається людство, але "Божественна комедія" — єдина і неповторна. Поема Данте увійшла до скарбниці світової літератури.

 

"Врятувати людей від ганебного стану і показати, що можна бути щасливим", — так писав про задум твору Данте. Письменник прагнув до духовного спасіння Людини й усього світу. Він проголошував високі ідеали Добра, Любові, Милосердя, Розуму, які, на його думку, можуть змінити життя суспільства. Письменник, на противагу середньовічній моралі, стверджував, що людина ще на землі мусить усвідомити своє становище, намагатися поліпшити його, звертаючись до прихованих творчих сил своєї душі.

 

Чому Данте назвав свою філософську поему "комедією"? В одному з листів поет пояснював, що так позначається поетичний твір середнього стилю "зі страшним початком і щасливою кінцівкою", написаний італійською, тобто народною мовою. Пізніше біограф Дж. Бокаччо, вражений силою таланту автора і величчю його твору, приєднав до цієї назви визначення "божественна". Під такою назвою — "Божественна комедія" — твір було опубліковано у Венеції.

 

Грандіозну будову поеми можна порівняти з храмом, де кожна деталь точно зважена і розрахована. Три частини включають увесь загробний світ, що був в уяві середньовічної людини: "Пекло", "Чистилище" та "Рай". Проводячи своїх читачів через усі пекельні кола, через чистилище до раю, автор показує не тільки середньовічній людині, а й усьому людству взагалі, де шукати надію на спасіння. Перша пісня — зав'язка всієї "Божественної комедії". У ній розповідається про те, як автор заблукав у темному лісі, де шлях йому заступили страшні звірі. Це треба розуміти так: автор розгубився серед чвар у Флоренції. Щодо звірів, то леопард — це уособлення короля Франції, вовчиця — уособлення римського папства.

 

Данте написав свою комедію таким чином, що її можна було тлумачити з чотирьох поглядів. Перший аспект — буквальний, коли текст сприймається, як він написаний. Другий аспект — алегоричний, коли сучасник Данте за подіями комедії мав змогу вбачати події зовнішнього світу. Аспект моральний передбачає опис переживань і пристрастей людської душі. Четвертий аспект — містичний, або філософський. Щодо морального аспекту, то леопард символізує любов до пристрастей, лев — погордливість і насильство, а вовчиця — жадобу й егоїзм. Саме ці вади поет вважав головною бідою сучасників, що й знайшло своє відображення у творі.

 

Потім герой потрапляє до "Пекла". Воно в уявленні автора схоже на велетенську вирву і складається з дев'яти кіл. Пекло розташоване у північній півкулі Землі. У дев'яти колах мучаться душі грішників. Це загальна картина людських вад. Коло перше — нехрещені немовлята і доброчесні християни, поети, мудреці. Коло друге — порушники шлюбної вірності, такі, як коханці Франческа да Ріміні та Паоло. Коло третє — ненажери. Коло четверте — скнари та марнотратники. Коло п'яте — винні у гніві та занудстві. Коло шосте — єретики. Коло сьоме — насильники усіх видів. Коло восьме — святотатці, злодії. Коло дев'яте — зрадники, такі як Іуда, Брут, Кассій. Найстрашніший гріх, на думку Данте, — це зрада. У південній півкулі розташована гора Чистилище, оточена з усіх боків океаном. Разом з Передчистилищем і Земним раєм тут також дев'ять кіл. У передчистилищі очищуються душі померлих, непримиренних із церквою, що загинули не своєю смертю. Тут є долина земних володарів. Перше коло — пихаті, друге — заздрісні, третє — гнівливі, четверте — ледачі, п'яте — скупі, шосте — зажерливі, сьоме — любострасні. У Земному раю Данте супроводжує Мательда, з'являється видіння Беатріче — символ любові, що облагороджує. Вона буде супроводжувати героя в Раю.

 

Навколо Землі рухаються Сонце і планети. Вони створюють також дев'ять кіл, на яких розташований небесний Рай, де живуть у вічному блаженстві душі праведників. Десяте коло утворює Емпірій, помешкання божеств, світ вічності.

 

Останні пісні поеми описують утопічну картину, де сяють зірки, мерехтять різними кольорами відблиски вогненної ріки, розквітають чарівні квіти. Данте змальовує Небесну троянду — втілення християнських ідеалів. У фіналі авторові з'являється видіння Бога, і йому нарешті відкривається ідея Божественної любові, що "водить сонце й зоряні стелі".

 

Отже, "Божественна комедія" — це поема про самого Данте і водночас поема про людину й усе людство, які повинні пройти шляхом морального очищення і піднестися до вершин Духу. Це ідея нової епохи — епохи Відродження.

 

     

Проблематика поеми Данте "Божественна комедія"

     

  Поема "Божественна комедія" є вершиною творчості Данте. Поема була задумана як "бачення" - подорож поета загробним світом, і складається з 3 частин: "Пекла", "Чистилища", та "Раю".

      Ще римські поети зображували загробний світ. Жанр загробних подорожей став популярним у середні віки. Герой поеми - сам Данте - втілює у своєму образі гріховне людство. Аби вийти зі стану гріховності та політичної анархії, воно через світ осудження (Пекло), очищення (Чистилище) повинно отримати блаженство (Рай).

      Під керівництвом Вергілія (символу земного розуму) Данте опиняється у Пеклі - підземному світі, розділеному на 9 кіл, потім піднімається на гору Чистилища, очищується від гріхів та в супроводі Беатріче (символ божественного розуму) підноситься до Раю.

      "Комедія" виходить за рамки жанру "бачення": Данте розглядає там питання богослов'я, моралі, історії, науки, естетичних понять епохи. Це поетична енциклопедія середніх віків та раннього Відродження. Богословські питання Данте частіше розв'язує у дусі Фоми Аквінського. Проте його релігія носить приватний характер, що обумовлено впливом єретичних та містичних вчень XIII століття.

      Центральне місце у поемі займають питання моралі та політики, гріхам Данте надає політичне та соціальне забарвлення. Політику обговорюють загробні мешканці всіх трьох світів. Данте - активний флорентійський громадянин - дбає не лише про спасіння душі, але й про такий політичний устрій, при якому не було б чвар і люди жили би щасливо. Його хвилює внутрішня флорентійська боротьба за владу, доля Італії, що руйнувалася війнами, падіння авторитету церкви, зіткнення папської та імператорської влади, ідеал монархії.

      Вражає у поемі негативне ставлення автора до зрадників, до всіх, хто бажає нажити багатство нечесним шляхом (до таких людей належать і служителі церкви). Данте засуджує лихварство та продаж церковних посад. Його ідеал, виражений у 17 пісні "Раю" - патріархальна Флоренція минулого.

      Особисте ставлення Данте до кожного з грішників - повага до Латіні, ненависть до Філіппо Ардженті - надає особливого колориту поемі. Данте виступає в ній одночасно і як особистість, і як представник людства в цілому.

      Згідно з темою та жанром "Комедія" є алегорією, яка була єдино виправданим видом мистецтва на той час. Твір Данте тісно пов'язаний з реальністю, відображає його час, створює обличчя сучасників автора. Найяскравішими постають у поемі образи грішників "Пекла", що не покаялися - трагічні постаті, які не позбавилися своїх пристрастей, - їхні характери та долі розкриваються у сповіді та стислому описі жестів, пози, голосу. Згадується і ніжна Франческа, і Фаріната, що нехтує Пеклом, сміливий Улісс та лютий Уголіно, що бачив загибель своїх дітей.

      Менш виразними є образи грішників, що покаялися у "Чистилищі" - патріот Сорделло, лінивий Белаква, суворий Марко Ломбардський.

      Особливе місце серед персонажів "Комедії" займають Вергілій, Беатріче та сам поет. Вергілій зображений як мудрий та поблажливий наставник, сум робить його м'яким та людяним. Беатріче автор змальовує як символ божественної мудрості, а в окремих епізодах і просто як людину. Сам Данте постає людиною гордою, пристрасною, нетерпимою і разом із тим чуйною до людських страждань. У поемі, де відповідно до її середньовічно-релігійного пафосу час постав перед судом вічності, нема історичної перспективи. Персонажі усіх часів та народів виступають поруч у кожній сцені.

      Проблематика "Божественної комедії" Данте має неоднозначний характер. Алегоричність поеми була помічена ще за часів автора. Поділ образів на грішників, що покаялися, та тих, що не змогли покаятися, теж має алегоричне значення. Політичний підтекст надає поемі особливого звучання.

      Небайдужість автора до політичних проблем тогочасності виказує у ньому громадянина-патріота своєї батьківщини. Поєднання філософсько-релігійних, моральних та політичних мотивів у поемі ставлять її в один ряд із найкращими творами людства усіх часів та народів.

 

      Історія Франчески та Паоло в творі Данте "Божественна комедія"

     

      Данте Аліґ'єрі був сином свого часу, і тому в його творі відбилися моральні переконання людини середньовіччя. Отож, зображуючи дев'ять кіл "Пекла", він вміщує туди тих, хто, на його погляд, завинив перед Богом, людьми, собою. В одному з таких кіл поет показує грішників, які захоплювалися чуттєвою любов'ю.

      Автор емоційно переконливо змальовує саму атмосферу, де, здається, тріпоче саме повітря. Тут немає світла й чується плач. Сюди вмішує поет Семіраміду, Клеопатру, Єлену, Ахіллеса та інших. Але серед них найбільше вразила Данте історія Паоло і Франчески да Ріміні. Здавалося б, про що тут говорити, коли Франческа і Паоло винні у перелюбі. Та поет вбачає тут не тільки й не стільки вину молодих закоханих, але й облудність моралі суспільства. Хіба ж справедливо було пов'язувати сімейним обов'язком юну Франческу з негарним, кульгавим Джанчотто з міста Ріміні, бо так хотіли родичі? Дівчина була віддана заміж проти волі й прихильності серця. Але ж у неї одне життя, в якому вона лише хотіла бути бодай трохи щасливою. Про чистий і залюблений характер стосунків Паоло й Франчески свідчить розповідь Франчески. Паоло був молодшим братом її чоловіка. Якось вони читали з Паоло лицарський роман про піднесене кохання лицаря Ланчелота до королеви Дженієври, і в цей час Паоло, не витримавши, поцілував ту, яку давно кохав. Тут і застав їх Джанчатто, який, звинувативши їх у перелюбі, вбив обох, Данте співчуває закоханим, бо любить людей і визнає їх право на щастя. У цьому колі "Пекла" грішники приречені на довічне кружляння у пекельному вихорі. Та серед численних пар, що проносяться повз нього, Данте звертає увагу саме на тих закоханих, що нагадують пару голубів. І від сумної розповіді про їхнє кохання він непритомніє.

     

      Як в полум'ї жадоби голуби

      У рідні гнізда між зелені крони

      Летять на крилах спільної судьби, -

      Вони удвох з оточення Дізони.

     

      Зображуючи історію двох закоханих, Данте виступає з позиції гуманізму: надовго випередивши свій час, він проголошує право людини бути щасливою.

 

 

"Любов, що водить сонце й зорні стелі" (За "Божественною комедією" Данте Аліг'єрі)

 

 

 

Приблизно із середини XII століття в Європі поволі набирає розвитку новий культурний рух — Відродження, або Ренесанс. Біля першовитоків цього руху стояв Данте Аліг'єрі. Деякі історики літератури вважають його водночас останнім представником середньовіччя і першим з титанів Відродження.

 

Непідготовленого читача турбує питання, чому цей величний і абсолютно серйозний твір названий "комедією"? Відповідь дуже проста: за часів Данте комедією називали не лише смішне, а взагалі будь-яке видовище.

 

"Божественна комедія" є твором надзвичайно гармонійним. Поетика цього твору досі вважається неперевершеною з технічної точки зору. "Божественна комедія" складається з трьох частин — "Пекло", "Чистилище" та "Рай". Головні дійові особи "Божественної комедії" — сам Данте та його проводир Вергілій, давньоримський поет, якого вважають найпершим язичником, що перейнявся християнською вірою. Своїм твором великий італієць прагнув "вирвати усіх живих з кігтів недолі й повести їх до щастя". Зробити це Данте вирішив на власному прикладі. Проводячи своїх героїв та читача через кола пекла та чистилище до раю, автор продемонстрував усьому людству шлях до надії та спасіння душі. Для розуміння змісту "Божественної комедії" важливо те, що Данте намагається висвітлити в ній глибокий зміст буття, його тришаровий склад: свою власну життєву драму, світ природи, історію людства. Таким чином, автор звертався не тільки до сучасників, але й до найвіддаленіших нащадків.

 

Подорож потойбіччям починається з пекла. Спочатку Данте описує похмурий ліс, який асоціюється в нього з тогочасною Італією. Головною бідою своїх сучасників Данте вважав егоїзм, гордість у суміші з насильством, схильність до земних радощів. Три звіра — пантера, лев та вовчиця, які послідовно з'являються перед нами, — символізують згадані вади людської вдачі.

 

Однією з вершин світової літератури вважається опис дев'яти кіл пекла. Над пекельною брамою накреслено напис:

 

 

 

Ніщо не вічне, я ж на всі віки.

 

Лишайте сподівання всі, хто входить.

 

 

 

Ці рядки нагадують про те, що людське життя, позбавлене жодних сподівань, перетворюється на справжнє пекло. Данте неодноразово підкреслює, що чим глибше гріх проникає в людську душу, тим страшніша кара чекає на неї. Отже, у першому колі пекла знаходяться нехрещені немовлята і доброчесні нехристияне, у другому караються порушники шлюбної вірності, у третьому — черевоугодники, у четвертому — скнари і марнотратники, у п'ятому — гнівливці, у шостому — єретики, у сьомому — насильники, у восьмому — обманщики, звідники, спокусники, підлесники, святокупці, віщуни, хабарники, лицеміри, злодії, лукаві порадники, призвідники розбрату, фальшивники металів, фальшивники людей, грошей і слів, у дев'ятому — найрізноманітніші зрадники на чолі з Іудою, Брутом та Касієм. Данте висловлює думку, що людина, яка у своїх вчинках не керується вірою, надією та любов'ю, вкидає себе до пекла ще за земного життя.

 

Згодом Данте потрапляє до Чистилища. Там він піднімається нагору і знаходить те, що втратило людство, тобто совість та самостійність волі.

 

Третя частина "Божественної комедії" відкриває читачеві новий світ, сповнений краси і добра. На берегах Святосяйної річки пламеніють вогняні квітки — душі праведників, Вище розташований престол Бога. Він ніби обіймає весь Всесвіт:

 

 

 

Уяву сила зрадила була,

 

Та, мов колеса, ясні і веселі,

 

Жадобу й волю далі повела

 

Любов, що водить сонце й зорні стелі.

 

 

 

Данте приходить до розуміння, що світом рухає любов. Саме вона дає гармонію і красу світобудові.

 

Сам Данте вважав "Божественну комедію" твором, осяяним горнім світом, Головною метою людства, за думкою автора, є вивільнення з пут егоїзму та інших вад, що кінець кінцем призведе до повного злиття людського і божественного начал у межах цільної людської особистості.

 

     Відбиття в "Божественній комедії" сучасних Данте історичних подій

 

      І. Відображення політичної протидії сил свого часу в "Божественній комедії". (Твір розпочинається оповіданням про те, що в середині життя, тобто десь близько 30-35 років, заблукав поет у життєвому лісі. І тоді побачив видіння - видатного поета стародавності Вергілія, що, повчаючи його, повів за собою через пекло і країну каяття до вершин сонячного схилу. Таким чином він відніс час видіння до року свого пріоратства - 1300. Вергілій же був не тільки національним поетом Риму, а й співцем римської історії, що найбільше прославив свою державу. Отже, саме Вергілій являє собою символ ідеї гібелінів - ідеї римської універсальної монархії. Данте ж у кінці життя визнав правду саме гібелінів, хоч і належав колись до білих гвельфів, за що й став вигнанцем.)

      ІІ. Пекло й Рай в уявленні Данте. (Піклуючись про благо своєї країни, Данте намагався докласти зусиль для цього, виконуючи обов'язки пріора, уславляючи ідею патріотизму у творах. Та через політичні інтриги став вигнанцем і ніколи більше не зміг повернутися до рідної Флоренції. Він мріяв про звільнення Італії та здійснення його ідеалу про всесвітню монархію з імператором на чолі світської влади і з папою - на чолі духовної. Саме тому він уславив імператора Генріха VІІ, який перейшов через Альпи з армією і, з'явившись у Середню Італію, отримав у Римі римську корону з рук папських легатів. Після невдалої облоги Флоренції імператор невдовзі помирає. Саме йому Данте відводить чи не найкраще місце в своєму "Раї".

      До "Пекла" Данте вміщує як своїх ворогів, так і тих сучасників, навіть близьких, які, на його переконання, порушували моральні правила.)

      ІІІ. Перші кола "Пекла". (Сюди Данте вміщує як тих, хто ще не знав християнства, так і тих, хто не дотримувався його моральних правил. Однак він співчуває цим людям, оскільки визнає в них і велич духу, і чутливість серця. Такі Франческа, Фаринетта, Кавальканте і навіть наставник і вчитель Данте Брунетто Латіні.)

      ІV. Останні кола "Пекла" в "Божественній комедії" та їх "мешканці". (Сьоме й восьме коло вміщують грішників, що припускалися насилля проти людей, проти себе і навіть проти Бога. Грішники такого роду заслуговують на кару, як пише поет. Проте й тут є винятки: не можна не дивуватися відважному Уліссу й не відчувати жаху, змішаного зі співчуттям, до Уголіно.

      Але сатира Данте спрямована найбільше проти "святокупців", де поет зустрічав Папу Миколая ІІІ, який, увіткнувшись головою в дірку третього рову, потерпає жорстоко від того, що його ноги охоплені полум'ям. Тут же приготовано таке саме місце і для ще живого тоді сучасника Данте Папи Боніфація VІІІ, що своїми інтригами сприяв перемозі чорних гвельфів і найбільше переймався зовсім не благом ближнього, не благом Вітчизни, а власними амбіціями та жадобою до золота. Туди ж він поміщає й Філіппа Красивого, що не ставився з потрібною шаною до того ж папи, котрий уособлював владу церкви. Адже поет не нападає на владу церкви, а лише намагається захистити релігію й церкву від негідних пастирів. Данте був сином свого часу, а доба середньовіччя диктувала саме таке ставлення до церкви. А до дев'ятого кола Данте вміщує тих, кого карають за найгірший, на думку поета, гріх - зраду. Так мучиться невгамовною жагою помсти Уголіно, що гризе череп архієпископа Руджері. Історію своєї ненависті він теж повідав поету з почуття помсти. За те, що граф Уголіно віддав ворогам фортецю Кастро в Сардинії, архієпископ Руджері звелів упіймати графа Уголіно разом із синами й онуками й зачинити їх у башту, а ключі кинути у річку. Через вісім днів їх відчинили й поховали, бо вони всі загинули з голоду. Так відбилися в "Божественній комедії" сучасні Данте події.)

 

   Покарання грішників у "Божественній комедії" Данте

 

      "Божественну комедію" Данте створив у вигнанні. У цьому творі відобразилися яскраві картини сучасності через сприйняття поета, охопленого бурею різних почуттів. Думки про те, що людина має відповідати за свої вчинки, змусила Данте по-своєму розповісти про пекельні муки, що чекають на тих, хто за життя порушував норми моралі.

      Не випадково Пекло Данте зображує як велику вирву, яка спускається до центру Землі. Йдучи поступово шляхами дев'яти кіл Пекла, поет спостерігає, хто й за віщо карається тут. Ось перед ворітьми Пекла чується плач - то страждають люди, що на землі й не грішили, й не були доброчесні - всі ті, хто піклувався лише про самих себе. Від них одвернулися сили й Пекла, й Раю. Так поет говорить про те, що кожна людина має обрати моральну позицію й жити за нормами моралі, не намагаючись зректися обов'язків перед людьми й Богом.

      Данте вміщує окремо на зелених луках при світлі сонця тих праведних людей, що жили до християнства. Серед них уславлені поети, вчені й герої: Гомер, Горацій, Овідій, Лукіан, Еней, Аристотель, Сократ, Платон та інші. За що ж люди потерпають пекельні муки? Поет вважає, що це й ті, хто захоплювався чуттєвою любов'ю - Клеопатра, Семіраміда, Єлена, Ахіллес та інші, - й ті, хто за життя був захланним або марнотратним, хто переймався лише накопиченням грошей. У Пеклі потерпають гнівливі й заздрісні, горять матеріалісти, які не вірили в безсмертя душі, а також єретики. Адже Данте був сином свого часу й не міг залишитися осторонь від проблем церкви. Не випадково ж саме до Пекла він уміщує не тільки пересічних грішників, винних у насильстві проти людей і Бога, але й Папу Римського Миколая НІ. Тут підготовлено й місце для Папи Боніфація VІІІ. Данте описав муки волхвів, які за життя намагалися відгадати майбутнє людей. Тепер вони ходять задки, бо так покарані. Одним із найстрашніших гріхів поет вважає злодійство й зраду. Крадії перебувають серед страшних змій, що клубочаться скрізь і жалять грішників. А ті, хто зрадив своїх близьких, показані вмурованими в лід головою, а сльози, що витікають з їхніх очей, замерзають, долаючи їм муки. Тут володіння Сатани. І тут найсуворіше карається Іуда, котрий зрадив Христа, потім Брут і Кассій, що вбили Цезаря.

      Так у "Божественній комедії" Дайте емоційно точно відтворив саму суть ганебних вчинків, за які будь-кого чекає страшна кара. Відтак його твір можна розглядати як попередження людству, що забуває про гріх неправедного життя.

 

«Божественна комедія» — головний твір Данте.

Шлях Данте до Бога через любов до Беатріче.

 

За своїм жанром «Божественна комедія» — поема. Тема поеми — зображення уявної мандрівки поета у потойбічний світ.  Данте сподівався, що, читаючи його книгу, людина разом з ним подумки пройде через суворі випробування та страждання, очиститься від гріхів і піднесеться душею до праведного, благочестивого життя. Данте вірить у людину, в її духовні сили. Він прагне допомогти людям стати досконалішими, знайти гармонію. Людство треба привести до Бога, сам Данте приходить до нього через любов до Беатріче. Сюжетом комедії Данте обрав стан душі після смерті, він хотів алегорично показати, що людина в силу волі підпорядкована правосуддю, що нагороджує або карає.

В поемі Данте висвітлюється прагнення людини до єдності й гармонії з Богом, прагнення поета оспівати благодатну силу любові до Беатріче, що прояснила свідомість поета, і показати, як через любов до Беатріче він прийшов до Бога. Ідея: усе в цьому світі взаємозалежно. Воздаяння залежить від людського поводження. Реальному життю хотів протиставити ідеальний світ вічності, що має єдиний початок. Ідея всесвітньої гармонії відбивається в гармонії твору.

Починає твір пролог. Героїв три: Беатріче, Данте й Вергілій. Беатріче з'являється тільки у третій частині, Вергілій - у перших двох. Немає вигаданих персонажів. Одне тлумачення головних осіб: Данте - людина, Вергілій - розум, Беатріче - душа.

Данте заблудився, і вважає, що все людство теж заблудилося. Пора року - весна, тому що в момент його сходження в пекло він говорить, що потрапив під ті ж зірки, що й коли зустрів Беатріче, а  зустрів він її навесні.

На його шляху йому заважають три символічних звірі - три найстрашніші гріхи, на думку Данте. Це пантера (рись), лев і вовчиця. Рись - хтивість, пантера - уособлення олігархічної влади у Флоренції. Рись він обходить. Лев - це гордість, а також політична тиранія монарха й держави, він був на гербі Флоренції. Обходить і його. Найстрашніший - жадібність, вовчиця. Вергілія послала до Данте Беатріче. Данте не хоче спускатися в пекло, його лякає напис над ворітьми пекла. Вергілій умовляє ім'ям Беатріче, вона не просто жінка.

Любов - це задля Данте велика світова сила, яка "рухає сонце і світила". Таке кохання з юних літ пов'язує його з Беатріче, висвітлює все життя, подібно дороговказної зірці. В "Божественної комедії" Беатріче постає перед оповідачем в образі святої, яка у раю, у "небесній розі", місцеперебуванні блаженних душ.

Данте звертається до пристрастей першим у світовій літературі, робить їх предметом зображення. Це людський образ. Прислів'я: «Дорога в пекло вимощена добрими намірами».

«Божественна комедія» — ідейно-політична та художня думка поета і водночас найвизначніший твір усієї літератури європейського середньовіччя.

  У скарбницю літератури Данте увійшов і як автор сонетів про кохання. Цикл віршів він присвятив Беатріче Портінарі, яку в 9 років побачив на одній з флорентійських вулиць. Рання смерть Беатріче породила скорботні вірші. Беатріче увійшла в свідомість людства як символ прекрасного, незайманого, піднесеного кохання.

 

← Назад