ШКІЛЬНІ ТВОРИ. Дивовижний світ української природи


 

Дивовижний світ української природи у драмі Лесі Українки "Лісова пісня"

Шкільний твір

 

Вершинним твором Лесі Українки, своєрідною поетичною і філософською притчею про життя стала драма-феєрія "Лісова пісня". Історія написання цього твору нерозривно пов'язана з так званим грузинським періодом життя поетеси (1908-1913). За словами самої Лесі Українки, поштовхом до написання драми послужили спогади про рідну Волинь, її соснові ліси й урочища з глибокими чистими озерами, та невитравна ностальгія, яка постійно жила в душі поетеси на чужині. "Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними", — писала вона в листі до матері.

 

Свого часу на маленьку Лесю велике враження справили відвідини дядька Лева в селі Скулині, ночівля на урочищі Нечемному, що розкинулось над глибоким лісовим озером. "Ходячи по лісі та коло озера, — згадувала сестра Лесі Українки Ольга Косач-Кривинюк, — надто ж сидячи біля вогнища, почули ми багато, багато оповідань про той ліс, про озеро, про всяку "силу" лісову, водяну, польову та про її звичаї і про відносини між собою і людьми". Саме ці світи — світ природи та її міфологічних істот і світ реальний з постатями звичайних людей — виступають у драмі-феєрії "Лісова пісня".

 

Світ природи складається у творі з трьох рівнів. Перший рівень— не одухотворена природа. Ці символічні образи містяться в авторських ремарках до кожного акту п'єси. Так, пролог починається ремаркою, яка вказує на час і місце дії: "Старезний, густий, предковічний ліс на Волині… Місцина вся дика, таємнича, але не понура — повна ніжної задумливої поліської краси". Пора року — про весна, прекрасний час, коли все живе пробуджується від зимового сну.

 

У першій дії, яка відбувається ранньою весною, авторські ремарки створюють відповідний фон і настрій: "… Узлісся наче повите ніжним, зеленим серпанком, де-не-де вже й верховіття дерев поволочене зеленою барвою. Озеро стоїть повне, в зелених берегах, як у рутвянім вінку..." Прокидається після довгого сну Мавка, і все в природі також оживає: "Спочатку на вербах та вільхах замайоріли сережки, потім береза листом залепетала. На озері розкрились білі лілеї і зазолотіли квітки на лататті. Дика рожа появляє ніжні пуп'янки".

 

Коли розповідається про зустріч Лукаша і лісової красуні, народження їхнього ніжного, як весняний цвіт, кохання, "розцвітає яскравіше дика рожа, біліє цвіт калини, глід соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти".

 

Пізнє літо, коли "на темнім матовім листі в гаю де-не-де видніє осіння прозолоть", провіщає згасання кохання в серці Лукаша, трагедію, яка має статися: під впливом корисливої матері безвільний Лукаш зраджує Мавку, приносить їй невимовні страждання; одружується з молодою хазяйновитою вдовою Килиною, та не зазнає щастя, бо не має справжнього кохання. А Мавка, втративши Лукаша, шукає забуття, віддається Марищу, "Тому, хто в скалі сидить".

 

Бурхливі переживання героїв та їхню загибель віщує картина природи, описана в ремарці до третьої дії: "Хмара, вітряна осіння ніч. Останній жовтий відблиск місяця гасне в хаосі голого верховіття. Стогнуть пугачі, регочуть сови..."

 

Завершується твір також символічною картиною. Лукаш, повернутий до життя силою кохання, грає на сопілці чарівні мелодії: "Спочатку гра його сумна, як зимовий вітер, як жаль про щось загублене і незабутнє, але хутко переможний спів кохання покриває тугу". Змінюється музика, і природа також змінюється. Зима перетворюється на весну: "Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя". Так утверджується торжество кращих людських почуттів над власницькими інтересами, буденщиною, прозою життя.

 

Як бачимо, авторські ремарки — важливий елемент цілісної поетики "Лісової пісні", адже природа допомагає розкривати переживання героїв, тобто є повноправною дійовою особою п'єси.

 

Другий і третій рівні світу природи — це жива природа — лісові, польові та водяні істоти-духи, витворені народною фантазією: Лісовик, Мавка, Водяник, Перелесник, Русалки, Потерчата, "Той, що греблі рве" та інші. Природа вищого порядку — це люди — три покоління однієї родини: дядько Лев та його сестра, її син Лукаш з дружиною Килиною і діти колишньої вдови. Як у світі людей, так і у світи природи співіснують протилежні начала — поряд живуть краса і потворність, добро і зло.

 

Поетеса художньо розв'язує проблему: якими мають бути людське життя і людське щастя, як мають співіснувати щоденні матеріальні потреби людей з їх духовними запитами.

 

Духовні запити "моторненької" вдови Килини не простягаються далі придбання корови турського заводу та одруження з молодим, красивим хлопцем, особливо через його " ґрунтець і хату ". Егоїстичною зображена і матір Лукаша. їй не потрібне синове грання на сопілці, не радують її квіти, посаджені Мавкою, не радує краса природи. З усього лісового багатства вона звертає увагу лише на зіллячко деревій, бо він корисний, ним добре "парити гладишки".

 

Обидві ці жінки є втіленням буденщини, духовного зубожіння, "житейського болота", яке губить в людині найкращі якості. Натомість Лукаш і Мавка — образи, які втілюють уявлення Лесі Українки про людину з її непослідовними поривами до духовно красивого життя. Обидва персонажі мають риси вимріяної поетесою гармонійної людини — прекрасної і щирої, здатної відверто виявляти свої почуття і жити в злагоді з природою.

 

Лише природа, на думку Лесі Українки, може навчити людей, як жити вільним, красивим, духовно багатим життя. Донька лісу Мавка і селянський син Лукаш, долаючи всі встановлені людьми бар'єри, знаходять щастя у сильному і справжньому коханні. Та Лукашеве щастя недовге. Він був щасливий, поки жив тим, про що його душа співала "виразно-щиро голосом сопілки". Коли ж пішов проти природи, то зрештою втратив радість, любов, навіть людську подобу… Лукаш занедбав свій талант, свою душу задля дріб'язкових інтересів і турбот. Лісова дівчина невимовно страждає від того, що коханий знехтував своїм хистом — цвітом своєї душі, "від папороті чарівнішим". З болем вона говорить Лукашу: "… не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись..."і пояснює йому, що кохання взаємно збагачувало їх, що її "серце не скупе" щедро обдарувало своїми скарбами коханого. Відчуження людини від природи руйнує її душу, застерігає Леся Українка.

 

Найближчий до природи дядько Лев — мудрий поліський дід із благородною душею. Він стоїть осторонь від дрібничкових сварок, йому не притаманні власницькі почуття. Його образ є втіленням народної моралі, багатющого досвіду поколінь. Він усвідомлює магічну силу слова, його ціну, дотримує йому вірність. Дядько Лев розуміє природу, її красу, намагається жити в гармонії з нею. Він любить ліс і охороняє його до самої смерті. "Що лісове, то не погане", — переконаний дядько Лев. "Як буду вмирати, то прийду, як звір, до лісу", — каже він. В образі дядька Лева Леся Українка передала те, що вона називала "релігією своїх предків", — ще дохристиянський світогляд людини, яка зрослася з природою. Міфологія, поезія нашого народу живить душу дядька Лева, який є втіленням народної мудрості, чесності, правдивості, тонкого розуміння краси природи і людей.

 

Багато років "Лісова пісня" — прекрасна казка про любов і зраду, про силу лісову та водяну — чарує читачів, приваблює глибоким філософським змістом, закликає до гармонії буття, до миру з власною душею. Цей твір навчає нас любити й шанувати рідну природу, пізнавати її закони, по-хазяйськи ставитись до її багатств, розуміти, що людина і природа — єдине ціле. Не треба порушувати красу, яка гріє душу, надихає нас на добрі вчинки, є невичерпним джерелом творчості й натхнення.

 

 

Єднання людини і природи (за драмою-феєрією "Лісова пісня")

Шкільний твір

 

"Великі народні поети, — писав Максим Рильський, — промовляють за свій народ, говорять від його імені, але говорять своїм голосом, в усій неповторній красі свого обдарування, своєї культури".

 

Такою була Леся Українка, чиє поетичне слово хвилює нас і сьогодні. Талант письменниці багатогранний. Вона ввійшла в літературу як велика поетеса-лірик, геніальний драматург, талановитий прозаїк, перекладач, блискучий літературний критик, невтомний збирач і дбайливий цінитель фольклорних скарбів.

 

У своїй творчості Леся Українка висвітлювала ідеали волі і правди, обрії кращого життя, здобувши імена: дочка Прометея, співачка досвітніх огнів.

 

Поетеса навіки полюбила народні легенди, пісні, які записувала її мати. Леся збирала твори народної поезії, пам'ятала слова і мелодії багатьох українських пісень. З глибоких і яскравих вражень про рідний край, із джерел поліських повір'їв, легенд, звичаїв, пісень і народилася драма Лесі Українки "Лісова пісня".

 

Твір вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою мови. Він відкриває нам чари Полісся у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, гомоні весняної ночі.

 

У драмі виступають два світи: світ природи та її міфологічних істот і світ реальний, де живуть звичайні люди. Основний конфлікт підпорядкований головній ідеї боротьби за гармонійне вільне життя, за високу мрію, за красу і вірність, боротьби проти буденщини і тупості, сірості і банальності.

 

Зародження і розквіт кохання сільського хлопця Лукаша і лісової дівчини Мавки, їхня розлука, що призвела до трагічного кінця, — головне в сюжеті драми.

 

Ідея гармонії людини і природи втілена в образі Мавки, яка любить і береже природу, тонко відчуває музику. У ній чудово злилося духовне багатство і зовнішня краса, ніжність і доброта. Вона пробудилась у лісі, одягнена в ясно-зелене вбрання, з розпущеними чорними косами. Вона виглядає дуже чарівною після свого пробудження. Мавкою всі захоплюються. Вона любить красу і виступає проти всього, що її руйнує. Лісова дівчина хоче великого кохання. Душа і мрії Мазки були світлими, як самоцвіти. Як і інші лісові істоти, дівчина волелюбна. Глибоке і самовіддане кохання до Лукаша — найкращий цвіт її душі. Заради коханого вона залишає ліс і йде між люди. Музичний дар співучої душі Лукаша виявляється і набуває особливої сили в лісі, біля озера, коли він зустрічається з Мавкою. На мій погляд, бідність, сіра буденщина вбивають у людині мрію, талант, любов. Доля це Лукашева совість, яка чинить суд над його життям. Знехтувана Лукашем, Мавка іде до його хати і перетворюється на вербу із сухим листом та плакучим гіллям. Але дівчина продовжує жити у звуках сопілки, шелесті листя. Мавка вічно житиме в мелодії кохання.

 

 

Майстерне змалювання рідної природи та заклик до її збереження (за збіркою "Мисливські усмішки")

Шкільний твір

 

"Мисливські усмішки" є найбільш поетичними творами Остапа Вишні. Центральними образами творів цього циклу є благородні, розумні та кмітливі люди. Усі вони веселі оповідачі, які знають безліч мисливських побрехеньок та вигадок. Це щирі любителі і охоронці природи, які кохаються в пташині і звіряткові, деревці і квіточці. Герої Остапа Вишні — люди високих і благородних поривів, чистої душевної краси. Вони вміють побачити й оцінити велич природи. Справжнім поетом, людиною великої душі виступає герой-оповідач усмішки "Вальдшнеп".

 

На початку твору ми стаємо свідками розмови людей, де звучить запрошення полювати вальдшнепів і категорична відмова. У чому ж річ? Відповідаючи на це питання, гуморист подає своєрідну вставну новелу, в якій герой говорить про свої чисті почуття любові до природи. Тут і згадка про соловейка, що не співав, а "ридав над своєю коханою, що десь недалечко від нього, під кущем, обгорнула своїм тепленьким тільцем шоколадні яєчка".

 

Ось дід Лука — герой усмішки "З крякухою на озері". Він розповідає про своє полювання на качок: "Я задивився (на хмару качок) та як попхну з обох стволів разом!.. І ні одної не лежить! А я й не туди, що попхнув я з обох стволів не в качок, а в очерет! Заворожили вони мене! Да!"

 

Людські характери, порухи душі доповнює чаруюча природа квітучої України. У "Мисливських усмішках" вона не є фоном, вона жива і діюча. Автор звертається до живих істот, як до людей, співчуває та радить їм. Звірі та птахи виступають своєрідними героями творів Остапа Вишні. Вони такі ж кумедні, як і їх полювальники. Письменник розуміє мову птахів та звірів, майстерно описує її. Коли перепел кличе свою кохану, то це буде чарівне стакато, іволга заливається флейтою, соловей не співає, а ридає.

 

З яким натхненням та любов'ю розповідає автор про маленьку і ніжну пташину в усмішці "Перепілка": "Чудесна, пташка. Вилупить свої жовтенькі пухнасті перепеленятка, отакісінькі, водить їх за собою й квокче. Ах ти ж моя матінко-квочечко!"

 

Яким треба бути спостережливим, як треба любити і знати природу, щоб так достовірно передати найтонші її нюанси, як це робив Остап Вишня! Письменник вступає у невимушену розмову з зайцем рекордсменом в усмішці "Про мудрого зайця". У творі "Дикий кабан, або вепр" мисливцеві ввижається сікач, що людським голосом каже: "Злізайте, дядьку, з дуба, чого ви туди залізли". В усмішці "Короп" знаходимо чудово виписану світанкову картину, коли "перший ніжний промінь дубові крони прорізує і листя дубове золотить". Українська осінь чарівно описана у творі "Вальдшнеп". Вона щедра своїм багатством, але й трагічна угасанням своєї краси. У ту пору року "ліс стоїть задумливий, печальний: йому ось-ось треба пишне своє вбрання скидати, підставляти свої віти дощам холодним...". Але тут ми не відчуваємо песимістичного настрою, бо на місці жовтого листя навесні "молодий буде лист, зелений, він з вітром розмовлятиме, хапатиме жилками своїми сонячний промінь".

 

"Мисливські усмішки" сповнені гніву до винищувачів рідної природи, браконьєрів: "Браконьєр — це, власне кажучи, людина тільки зверху: в неї, коли починати знизу, дві ноги, черево, груди, дві руки, писок, баньки, голова й кашкет..." Утворах Остапа Вишні все живе, сміється, радіє. Струмочки весело співають, сонечко усміхається, пташки шлють привітання, берізка кокетує своїм станом, дуби обнімаються вітами з ріками і т. ін.

 

У цій любові до рідної природи, у вмінні зрозуміти та розкрити її й криється неповторність, і незабутнє враження від прочитання "Мисливських усмішок" Остапа Вишні.

 

Тема рідної природи у ліриці українських поетів (за поезіями Максима Рильського)

Шкільний твір

 

Тема рідної природи у ліриці українських поетів (за поезіями Максима Рильського)

Мабуть найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя викликає спілкування з природою. Вона завжди чарувала і чарує, хвилювала і хвилює людину. Шепіт голубої води, зелених дібров, дзвінкоголосий спів пташок, запах і розмаїття квітів — усе це дорога серцю, ні з чим не зрівняна природа рідного краю.

У творчості багатьох українських поетів значне місце посідає тема оспівування природи рідного краю. В поезії П.  Тичини, В.  Сосюри, М.  Рильського природа — як музика. Тонка, ніжна, неповторна! Вічно мінлива і прекрасна. Вона завжди гармонує або контрастує з настроями, почуттями людини. Не випадково, як увертюрою опери, багато письменників свої поезії розпочинають барвистими описами картин рідної природи.

Найвизначнішим поетом в змалюванні рідної природи вважається український поет М.  Рильський. У ліричних поезіях він тонко відчуває красу рідної природи, художнім словом уміє намалювати яскраву пейзажну картину. Так, наприклад, у вірші "Серпень з вереснем стискають" митець створив персоніфіковані образи літа й осені, показав їх уявну зустріч. Рядки вірша "Що одна правиця — сонце, друга — місяць-молодик" — створюють картину вечора, коли сонце зайшло і його промені схрещуються з місяцем-молодиком. Одночасно це художня паралель до серпня і вересня, які подають один одному руки.

У вірші є свій ліричний сюжет, який передає наростання переживань поета чи ліричного героя. Якщо на початку змальована картина осені, яку поет сам бачить, то далі він вже уявою своєю домальовує неосяжні простори нашої землі, де працюють невтомні в ім'я людини і людства трудівники.

Багата роздумами про труд, мистецтво, людське життя книга Максима  Рильського "Троянди й виноград". Вірші, в яких зображується природа, — це своєрідні алегоричні паралелі до людського життя:

   Чом же ласкава така і красива,

   Квітко нещасна, ти житу шкідлива?

   ("Лист до волошки")

У творчості Максима Рильського визначне місце посідає пейзажна лірика. "Природа і її краса, — говорить поет, — повсякчасно супроводить літературу і мистецтво, протягом багатьох століть становлять незмінну і дуже важливу складову частину поезії, живопису, музики".

Вірш "розмова з другом" поета — це художнє відкриття прекрасно го в природі, змалювання ніжної і чуйної душі людини-творця, яка не лише відчуває красу рідної природи, зазнає втіхи від неї, але й змінює, збагачує її в ім'я щастя всього народу.

У вірші створено яскравий малюнок лісу в пору весняного розквіту, коли з найбільшою силою розкривається людям його краса.

Ліс у вірші автора — це образ уособлення. Він виступає як друг, з яким веде розмову ліричний герой твору, слухає його "лісову пісню", милується його красою.

Рослинне багатство українського лісу, його різнобарвна краса і чудова музика чарує ліричного героя. Поет живописує словом, створює зорові і слухові образи, які викликають різні психологічні переживання, викликають захоплення красою природи, її вічно мінливим життям. В "оживленні" лісу важливу роль відіграють красиві тропи — метафори й уособлення.

   Ліс зустрів мене як друга

   Тінню від дубів крислатих

   Смутком білої берези, що дорожчий нам за радість...

Тут знайшли яскраве художнє втілення ідеї народної естетики — утвердження єдності краси природи й людської праці. Вірш завершується полум'яним закликом поета-патріота, поета-гуманіста: розумно користуватися багатством природи, берегти її красу, постійно і наполегливо працювати над її відновленням, бо для щастя людини потрібні "троянди й виноград", краса природи і матеріальний достаток.

Отже, українські поети, створюючи вірші про природу, закликають нашого сучасника не тільки самовіддано і творчо працювати, відчуваю чи радість від своєї праці, приносячи користь людям і Вітчизні, а й збагачувати себе духовно. Ми не повинні бути холодними до краси, яка оточує нас, байдужими до чарівного світу мистецтва. У серці українця мають нерозривно поєднуватися "троянди й виноград, красиве і корисне". Лише за такої умови вона буде дійсно щасливою.

Похожие статьи:

Учебный залСЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ДЛЯ КРОСВОРДИСТА. А - Кв

Учебный залСЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ДЛЯ КРОСВОРДИСТА. Кв - Са

Учебный залШКІЛЬНІ ТВОРИ. Образ людини 20 століття в творчості українських письменників

Учебный залШКІЛЬНІ ТВОРИ за творчістю Лесі Українки

Учебный залСЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ДЛЯ КРОСВОРДИСТА. Са - Я