ШКІЛЬНІ ТВОРИ на морально-етичну тему

 

 
 
Твір на тему Я починаюсь з отчої землі...
   
     Дитинство — це земля, з якої виростають дерева людських талантів і характерів. Якими високими й широкими ці дерева не були б, там, у дитинстві, сховане коріння, що живить і тримає їх.
     Для кожної людини дорога у великий світ починається від отчого порога, який ми звемо домівкою, рідним краєм, своєю малою батьківщиною. Адже Батьківщина — це не тільки наша країна, а й місце, де ти народився й виріс, де промайнуло твоє дитинство, де ти пізнав перше кохання й перше розчарування.
     Моя мала батьківщина — Харківщина, бо тут мені судилося народитися, тут споконвіку жили мої предки. У нашій сім'ї зберігаються сімейні реліквії, існують родинні традиції, які я добре знаю і завжди їх дотримуюсь. Як чудово, коли на свято збирається велика родина й линуть над селом пісні чаруючої ніжності й простоти, задушевності й безмежної любові — пісні про Україну, про народ, про кохання. З насолодою слухала я в дитинстві слобожанські казки й легенди, яких так багато знає моя бабуся. Вона посіяла в моїй душі зерна любові до української мови. Тепер я вмію помічати тонкі відтінки рідного слова.
     Моя батьківщина — це й мої мама й тато, мої шкільні вчителі та друзі. Я щаслива, що живу в оточенні розумних, веселих, працьовитих людей, які витривало й мудро поводяться в цей нелегкий час. Переді мною відкривається дорога у великий світ, що зветься життям. Не знаю, як складеться моя доля, але впевнена, що маю справжні ідеали людей і завжди прагнутиму приносити користь своєму народові, своїй Батьківщині.
 
ШКІЛЬНІ ТВОРИ на морально-етичну тему
 
 
Твір на тему Бути людиною
 
Коли я замислююсь над сенсом життя, то завжди радію тому, що я існую, що поруч є найдорожчі мені люди, що мені дано милуватися красою навколишнього світу і відкривати цей світ для себе.
 
Водночас приходить відчуття великої відповідальності за цей світ і гордості від усвідомлення того, що ти людина.
 
Але в саме поняття «бути людиною» кожний вкладає своє значення. І, більшою мірою, саме це значення впливає на дії і вчинки, а іноді, і на хід самого життя.
 
У моєму розумінні, бути людиною — це значить виховати в собі високі моральні якості.
 
Простеживши історичний шлях людства, розумієш, що в основі кожного суспільства завжди лежала певна мораль, якою керувались люди. Десять заповідей Христових — це теж мораль, мораль гуманна. Але на світі було стільки антигуманних устроїв, що це наводить жах.
 
Але я переконуюсь в тому, що у кожної людини є своя мораль. І саме від неї залежить, якою буде людина.
 
Мені в світі поталанило на гарних людей. І мої вихователі в дитячому садку, і мої учителі, і, перш за все, мої батьки — це люди, з яких я беру приклад. Усі вони вплинули на мою вихованість і ерудицію, власне кажучи, вони вплинули на мій характер, навчили чуйному ставленню до інших людей. Але замало бути чемним і доброзичливим для того, щоб усі навколо вважали тебе людиною з великої літери. Безумовно, не всім дано стати видатними і всесвітньовідомими людьми. Але кожний може стати людиною, яку поважають.
 
Я гадаю, що справжня людина — це хороший друг, здатний прийти на допомогу, визволити з біди і не заздрити щастю інших людей. Це хороший син чи донька, здатні забезпечити своїм батькам спокійну старість.
 
Хороша людина створить хорошу сім'ю і буде прикладом для своїх дітей.
 
І, безумовно, такі шкідливі звички, як алкоголь і наркоманія, ніколи не уживаються з поняттям хорошої людини. А я вважаю, що бути людиною — це значить бути хорошою людиною. Не можна брати приклад із тих, хто добре ставиться тільки до своєї сім'ї, тільки до своїх друзів, але зневажає інших людей. Людина за будь-яких обставин має залишатися людиною: і у ставленні до інших людей (сусідів, співробітників, просто перехожих), і у ставленні до природи, і у ставленні до свого міста, своєї держави, свого народу.
 
Я шаную людей щирих, у яких і помисли, і вчинки викликають повагу. Але в житті буває навпаки: на роботі — передовий виробничник, а вдома — деспот, який тероризує всю сім'ю; у школі — сумлінний учень, а вдома — ледар, який ложки за собою не помиє.
 
А ще однією рисою, яку я не вибачаю людям, є зрада. Ця риса і у великому, і у малому мені огидна. Зрада несумісна з поняттям «бути людиною».
 
Я повсякчас намагаюсь стежити за тим, щоб не довелося соромитись своїх помислів і своїх вчинків. Мене надихає вислів А. П. Чехова: «У людині все має бути прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і помисли...»
 
 
Твір на тему Найвище щастя — служити державі
 
 
Я починаюсь з отчої землі,
 
Як меч — з вогню, як ніжна пісня — з мови,
 
Як з велетенських сосон кораблі,
 
Як творчість — із великої любові.
 
Я починаюсь з отчої землі...
 
 
 
С. Бурлаков
 
 
 
У житті кожної людини настає момент, коли доводиться обирати життєвий шлях і фах, який стане долею. Страшно помилитися у виборі майбутньої професії, оскільки саме цей вибір може стати вирішальним.
 
Минають літа… Старіють люди… Змінюються режими, а іноді й людські ідеали. Та завжди людина прагне зробити щось оригінальне, незвичайне, відкрити щось нове, щоб пам'ять про неї лишалася у величезних палацах або маленьких хатках, збудованих її руками, у зелених лісах або поодинокій яблуньці, у прекрасній мелодії, що була написана колись для коханої, або у простій народній пісні, збереженій і переданій у спадок. І все це завдяки тому, що людина працює. Працює, щоб жити, працює, щоб приносити користь іншим людям, працює, щоб зробити свій край щасливим і багатим. Золоті поля пшениці, прекрасні пам'ятники архітектури та мистецтва, відкриття в галузі науки — все це спадщина, яку залишає людина-творець, людина-трудівник. Людина-трудівник — найкоштовніший скарб.
 
 
 
Праця людини — окраса і слава,
 
Праця людини — безсмертя її.
 
 
 
В. Симоненко
 
 
 
Я мрію працювати для блага своєї Батьківщини, рідного народу, працювати так, щоб золотими ланами жита, родючими садами квітувала наша земля, щоб зводились нові будинки, щоб розвивалася наука і культура. Саме тому я мрію про професію, яка пов'язана з державною службою.
 
Готуючись до такої відповідальної роботи, я насамперед звернулась до історичного минулого. Українці мають ідеали державних діячів: Петро Могила, Павло Полуботок, Іван Мазепа, Богдан Хмельницький. Серед галереї визнаних осіб моїм ідеалом є Пилип Орлик. Його Конституцію я вважаю однією з найдемократичніших у світі. Переконана, що молодь, яка має присвятити себе державі, повинна знати історію, осмислити її власною думкою, мрією заглянути в майбутнє, щоб визначити: що я можу зробити для України, для народу.
 
Сьогодні не можна помітити, що зміни на краще в Україні вже відбулись. Ми маємо нарешті справжню свободу, незалежність і демократичний устрій. Є самостійна держава, всенародно обрані Парламент і Президент. Є рівноправні партії, незалежні газети, журнали і видавництва. Все, як у людей. Немає політичної цензури, впали мури заборон і обмежень. Не помітити й не оцінити цього здатні хіба що сліпі чи байдужі. Від нас залежить зараз, чи здійсниться заповітна мрія багатьох поколінь кращих синів і дочок України про самостійну державу. Не можна не помітити, що держава переживає зараз великі труднощі, існують проблеми політичного й економічного характеру. Не обійшла нас і соціальна криза, характерна майже для всіх країн на шляху державного становлення.
 
Щоб зрушити становище, яке склалося зараз, необхідні спеціалісти різних галузей народного господарства з високим рівнем знань, а найголовніше — з бажанням служити державі. Це — не технократи, а люди, виховані на гуманістичних ідеях, на високому мистецтві, які не ігноруватимуть ролі морального начала, ролі культури, духовності.
 
Мої однолітки стануть вільними громадянами вільної України, вони, сподіваюсь, виконають святі заповіти предків. Я відчуваю в собі такі сили, тому не можу уявити іншого вибору, крім служби державі. Звичайно, обміркувала власну програму економічного та соціального розвитку України. Щоб досягти економічного розквіту, слід подбати про розвиток вітчизняного виробництва. Наша земля багата родючими чорноземами, щоб нагодувати свій народ якісними продуктами харчування. Спеціаліст, який думає про майбутнє держави, повинен опікуватися питаннями екології. Найбільше багатство держави — здорові люди.
 
Служити державі повинні високоосвічені професіонали, які прагнуть зміцнити Україну, вірять у те, що майбутнє нашого народу, нашої нації буде значно світлішим і кращим, ніж минуле. Я, як вірна дочка свого народу, покладу свій розум, сили і серце на те, щоб подолати тимчасову скруту, зміцнити незалежність, щоб нащадкам передати вільну й прекрасну Україну:
 
 
 
Усі мої сили, наснагу високу,
 
й життя я віддам до останнього кроку,
 
аби ти щаслива була, Україно,
 
судьба моя дивна,
 
єдина!
 
П. Воронько
 
 
 
 
Твір на тему Сенс життя.Думки відомих письменників
 
1. Г. Сковорода, "Алфавіт, або Буквар світу". Твір в афористичній формі розповідає про найважливіше в житті: "Любов виникає з любові. Бути щасливим — пізнати себе". А справжнім щастям для кожного автор вважає сродну працю, тобто працю за покликанням і щоденне самовдосконалення.
 
 
 
2. І. Котляревський, "Наталка Полтавка". У п'єсі щастя тлумачиться як чесне й чисте життя у сім'ї з коханою людиною.
 
 
 
3. Т. Шевченко. У багатьох творах поета змальовано трагічні картини життя українців, та все ж є в нього й змалювання щастя. Так у "Ісаїя. Глава 35" картина щасливого життя зображується через метафоричне зображення квітучої землі, на якій люди живуть весело й вільно. Ще яскравіше картина ідеального щастя постає у вірші "Садок вишневий коло хати", сповненому гармонії і спокою щоденного буття, в якому є місце і гармонії материнства, і природі, і звичному порядку, і ще багатьом дрібничкам, які роблять наше життя щасливим.
 
 
 
4. Марко Вовчок, "Інститутка". Твір є соціально-побутовою повістю, проте, крім соціальних питань, автор порушує проблеми щастя і висловлює переконання: умовами щастя є свобода, кохання і життя у згоді з совістю.
 
 
 
5. І. Франко. У романі "Перехресні стежки" письменник розглядає проблему стосунків інтелігенції та народу. Головний герой роману Євген Рафаломич намислить для себе щастя інакше, ніж у служінні народові. Так само мислить свою життєву роль Мойсей, який служить своєму народові попри все і в тому вбачає щастя.
 
 
 
6. Леся Українка. Для героїні драматичної поеми "Бояриня" немає щастя без батьківщини, без волі, як немає й самого життя. Героїня "Лісової пісні" навіть волею на якийсь час жертвує заради кохання, бо в ньому вбачає щастя.
 
 
 
7. О. Олесь. Проникливий ліризм вірша "Чари ночі" оспівує щастя юності й кохання. У віршах "З журбою радість обнялась" та "Астри" відображено щастя жити на світі, відчувати, сподіватися, радіти кожному дню.
 
 
 
8. У. Самчук. У повісті "Марія" з хронологічною точністю зображене життя героїні, яка прагнула щастя, сподівалася на нього, будувала його, аж поки це щастя не зійшлося на одному рівнянні: щастя = хліб, бо хліб = життя.
 
 
 
9. О. Довженко. У кіноповісті "Зачарована Десна" розповідається про Щастя мати теплу родину, відчувати себе частиною великого й талановитого народу, який з терпінням і гумором долає життєві негаразди. Разом із тим це твір — заповіт пам'ятати про своє коріння й творити добро, не втратити "щастя бачити… зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах".
 
 
 
10. Д. Павличко. Поезії його змальовують увесь різноманітний Світ, де є місце коханню ("Коли ми йшли удвох з тобою", "Я стужився, мила, за тобою") і любові до рідної мови ("О рідне слово, хто без тебе я?"). Та найвідомішим усе ж є вірш "Два кольори", у якому відбилося уявлення про щастя — це життя, де "перепллись, як мамине шиття, мої сумні і радісні дороги". А ще це мати й рідна земля, що плекають на своїх долонях кожного, хто народився на цій землі, аж поки не настане час "піти у світ незнаними шляхами", несучи у серці "два кольори" — "червоний — то любов, а чорний — то журба".
 
 
 
11. Панас Мирний. Герой роману "Хіба ревуть воли..." шукає правди й справедливості, вважаючи, що без них немає смислу жити. Та Чіпка обирає хибний шлях, не зумівши приборкати гординю. Він мав би дякувати Богові за любов і родинний затишок, який дала йому кохана Галя, але не зумів прийняти смиренно несправедливості. Натомість вдався до розбою. А хіба це правда й сенс буття — грабувати і вбивати, та ще й не своїх кривдників, а невинних людей?
 
 
 
12. І. Франко. Героїня твору "Сойчине крило" не одразу розуміє сенс життя, зазнавши низку пригод. Але, зрештою, увесь світ для неї зійшовся на коханні до ліричного героя. Любов як сенс буття — ось одна з головних тем твору: Герой іншого твору — роману "Перехресні стежки" — Євген Рафалович вважає, що сенс життя у служінні народові — його освіті, захисті тощо.
 
 
 
13. І. Багряний. Герой пригодницького роману "Тигролови" І. Багряного — людина, що вміє цінувати життя і свободу. Заради цього він ризикує, аби не терпіти знущань і принижень. Адже він свідомий того, що життя треба прожити по совісті, за нього слід боротися і не можна здаватися ні за яких обставин.
 
 
 
14. А. Малишко. Вірші А. Малишка — це роздуми про сенс життя і найважливіші цінності в ньому: мати, Батьківщина, любов. Усе це він відобразив у "Пісні про рушник", "Стежці" та інших віршах.
 
 
 
15. О. Гончар. У романі "Собор" старий вчитель говорить до Миколи Баглая та Єльки: "Бережіть собори ваших душ!" Так він своєрідно сформулював думку про сенс буття: жити так, щоб не заплямувати душу негідними вчинками й навіть словами.
 
 
 
16. В. Симоненко. Вірш "Ти знаєш, що ти — людина?" прозвучав відкриттям серед заідеологізованої поезії своєю щирістю і правдою. Думка про людську гідність, честь, цінність самого життя — ось смисловий стрижень не тільки цього вірша, а й усієї творчості В. Симоненка.
 
 
 
17. Д. Павличко. Либонь, немає в Україні людини, яка б не чула вірша-пісні Д. Павличка "Два кольори". У ньому головні для кожного цінності — мати, рідна земля, життя і смерть, кохання — усе, що є в людській долі, усе, що мати з любов'ю вишила на синовій сорочці. Поет вважає, що усе життя й умістилося в отих двох кольорах: "червоний — то любов, а чорний — то журба".
 
 
 
Твір на тему Справжня краса людини
 
 
У людині все має бути прекрасне: і обличчя, і одяг, і душа, і думки.
 
А. Чехов
 
 
 
Якщо є поняття "справжня краса", отже, існує і удавана, штучна, далека від істини. Чи одне і те саме ми розуміємо, коли говоримо: "Яка красива дівчина!" і "Яка красива людина!"?
 
 
 
Перше, що спало на думку; коли задумався про справжню красу людини, — це Елен і Наташа, якими їх побачив на балу Андрій Волконський. "її [Наташині] оголені шия і руки були худі і некрасиві в порівнянні з плечима Елен". Але в чомусь же князь побачив перевагу цієї "зляканої і щасливої дівчинки"? У тому, як вона розцвіла щирою посмішкою йому назустріч, як під час танцю "обличчя її сяяло захватом". Молодий князь побачив справжню красу Наташі: вона була в кожному її русі, якесь внутрішнє світло прикрасило її худенькі плечі і тонкі руки, її ще "невизначені груди".
 
 
 
Мені здається, що слова Чехова, відомі всім і кожному, не слід розуміти буквально. Я думаю, що письменник хотів висловити думку про красу як своєрідну гармонію. Добрі пориви душі, розумні і прекрасні думки можуть зробити людину зовні красивою, а от злу душу і хибні думки зовнішня краса не сховає.
 
 
 
Справжня краса людини в її вчинках і діях, у її стосунках з навколишнім світом. Культурна, інтелігентна людина завжди істинно красива, тому що багата душею. Адже скільки разів ми зіштовхувалися в житті з такими оцінками нових для нас людей: "Він мені здався дуже некрасивим, але це враження відразу розсіялося, як тільки він заговорив". І навпаки: "Вона така красива, та краще б мовчала". Правда, знайома кожному ситуація?
 
 
 
Я хочу розповісти вам про дуже красиву, істинно красиву людину. Це мій улюблений поет, актор і співак В. Висоцький. Не красень, а красивий завжди: і в ролі капітана Жеглова, і коли рве голос і серце на сцені в ролі Гамлета, і коли співає свої пісні,, кожна з яких — неповторна. Висоцький — це цілий світ справжньої краси. У його поезії, у його грі — ні тіні удаваного і фальшивого, це світ такої
щирості і відвертості, якими неможливо не захопитися. І цей світ він щедро дарував слухачам і глядачам.
 
 
 
Зараз ми вільно можемо купити будь-яку платівку або диск із записами його пісень, будь-який збірник віршів поета. А за його життя, смішно сказати, були опубліковані деякі його пісні з кінофільмів, два вірші в журналі "Хімія і життя" (!?) і один — в альманасі "День поезії". Але були мільйони кілометрів магнітної стрічки, що слухали в кожному будинку від Калінінграда до Находки. Це записи "лівих" і "напівлівих" концертів, виступів в інститутах, перед підводниками, перед спортсменами, перед золотошукачами і т.д. і т.п. Такої популярності, такої щирої і всенародної любові до поета історія нашої колишньої спільної батьківщини не знала.
 
 
 
Його душа і талант прикрашали кожен фільм, де він грав. Він був ведучим актором новаторського театру того часу — знаменитої Таганки. Він написав більше шестисот віршів, більша частина дійшла до нас як пісні. Невисокого зросту, з обличчям нібито найзвичайнісіньким, він ставав надзвичайно красивим, коли співав про любов:
 
 
 
Пусть черемухи сохнут бельем на ветру,
 
 
 
Пусть дождем опадают сирени.
 
 
 
Все равно я отсюда тебя увезу
 
 
 
Во дворец, где играют свирели.
 
 
 
Його обличчя осявалося мужністю і героїчним поривом, коли він співав про те, що ""в прорыв идут штрафные батальоны". Світилося добрим гумором, коли він розповідав про ударника праці, що "закончил ковку" і "в загранкомандировку от завода угодил", або про спортсмена, "который на десять тысяч рванул, как на пятьсот. И спекся!" Говорячи у своїх піснях про негативні явища того часу, поет не зловтішався, він шаржував і сам по-доброму сміявся. Глядачі ж реготали до сліз.
 
 
 
В. Висоцький — незвичайне по своїй суті явище нашої культури, це втілення справжньої краси. Вона, осяваючи обличчя поета, його одяг, думки і вчинки, осяює світлом краси все навколо.
 
 
 
Твір на тему "Бо ти на землі людина" (твір-роздум)
 
Мені здається, що людина — це не просто назва певної істоти. Це звання. І, як кожне звання, воно передбачає високу відповідальність. Злу і жорстоку людину ми називаємо нелюдяною. Щось страшне і жахливе ми називаємо нелюдським. Отже, такі риси не належать людині. Інколи це слово пишеться з великої літери — Людина. Мені здається це правильним. Людяність — це добро, це чесність, це турбота про інших, це здатність прийти на допомогу. Тільки такою може бути справжня людина.
 
Людина робить добро, не чекаючи винагороди за це. Інколи вона навіть може постраждати через це. Пожежник, який рятує від вогню дитину, не думає про власну небезпеку. Він робить добро, його вчинок називається людяним, а сам він є Людиною.
 
Інколи про сміливу, відповідальну, сильну і добру людину можна почути, що це "справжня людина". Значить, боягузлива, підступна, зла людина є "несправжньою". То чи можна назвати таку істоту взагалі людиною? Я вважаю, що ні.
 
Звання людини покладає на нас велику відповідальність. І ми повинні відповідати цьому званню.
 
 
 
 
Твір на тему "Ми бідні не тим, що нічого не маємо, а тим, що нічого не знаємо"
 
Одного осіннього ранку малюк уперше йде до школи, мріючи, що тепер "стане дорослим і розумним, все пізнає", як кажуть батьки, на що старші школярі лише поблажливо всміхаються. Мовляв, недовго радітимеш, ще набридне. Таке різне ставлення до знань...
 
Насправді знання — то справжнє золото в житті людини. Чи здатні лінькуваті невігласи оцінити всю красу самоцвіту знань, роздивитись кожну його іскристу блискучу грань, що їх усіх ніколи не перелічити найрозумнішому? Ці наші лінощі всотувати живильну вологу знань розпочинаються зі шкільної лави, навіть часто не з вини учня, якому знання подаються так нецікаво і сухо, що хочеться кричати: "Та невже не зрозуміло, що ми бідні не тим, що нічого не маємо, а тим, що нічого не знаємо!"
 
Та й справді, яка б багата не була людина, багатство не замінить задоволення пізнати щось нове, відкрити для себе щось цікаве, про що ти не знав або тільки хотів дізнатись і не міг, а потім застосувати свої знання на користь суспільству або хоча б собі. Бо що за радість мати непотрібні знання. Хоча ні, не "непотрібні", а непрактичні. На мою думку, знання мають свою "якість". Шкільні — то мінімум, професійні — середнього рівня, загальна ерудиція — "вищий клас". Та й здобувати знання треба впорядковано, всотуючи їх, мов губка, — не згубити жодної краплини. Розумна людина не зможе відчувати себе бідною, бо розуміє — не в багатстві щастя.
 
Передусім слід вивчати культуру свого народу. Що розумніша людина, то сильніше тягнетиметься до нових знань. Справжні знання дають змогу робити справжні справи. Людство безсмертне, безсмертя — у пам'яті, яку людина полишає по собі. Поведінка людини залежить від освіченості — освічена людина не дозволить собі непристойності, неввічливості чи нестриманості. Знання облагороджують людину, дають Почуття власної гідності, дають звідусюди поважне і доброзичливе ставлення, "відбивають" від людини низькі почуття (наприклад, жадібність, заздрощі, підступність тощо).
 
Тож знання і вміння їх застосовувати дають духовне багатство, що справді є найціннішим даром, мету в житті, що є гарантом духовної рівноваги. То що є цінніше за знання і гірше за відсутність освіченості. Знання — то справжнє багатство.
 
 
 
Твір на тему "Ти знаєш, що ти — людина..."
 
Що таке людина? Це жива істота, яка відрізняється від тварини тим, що має мову, писемність, вміє мислити, будувати, творити тощо. Всі ми це знаємо з дитинства. "Людина — цар природи"— загальновідома істина, але в чому її суть? Чому людина, а не ведмідь, лев, слон має право втручатися у життя природи, наділена переліченими вище властивостями?
 
Справа в тому, що людина має душу, духовність, яка обмежує її діяльність певними правилами і нормами поведінки, яка створила цілу систему цінностей. Така система часто діє на рівні підсвідомості: ми не замислюємося, чому, наприклад, не можна красти. Не можна, і все. Звичайно, це записано у Біблії, та хтось може і не знати Святе Письмо, але ніколи і не подумає про крадіжку. Це ті норми, які нам прищеплювали з дитинства, які передались нам з молоком матері, на яких ми виховувались у дитячому садку, школі, які перейшли до нас із книжок. Жити за цими нормами, цією мораллю, на мій погляд, — це і значить бути людиною. Знання про те, якою повинна бути людина, відбиті у народних прислів'ях і приказках, таких як: "Бережи честь змолоду"!"Не одежа красить людину, а добрі діла", "Чого собі не зичиш, і другому не жадай", "Хто чисте сумління має, спокійно спати лягає".
 
Отже, від тварини людину відрізняє душа, що перешкоджає їй робити зло. З другого боку, вважається, що людину створила праця. Працьовитий, майстерний у своєму ділі чоловік шанувався завжди: "Без труда нема плода", "Без труда не виловиш і рибки із пруда", "Без діла сидіти, то можна одубіти".
 
Люди, щоб полегшити собі життя і працю, утворюють колективи, бо не дарма ж говорять "Один у полі не воїн" або "Дерево міцне корінням, а людина — друзями".
 
Людина має міцні зв'язки зі своєю країною, родиною, друзями. Цього не мають тварини, чи принаймні більшість тварин. Все це нам відомо. Тоді виникає питання, в чому ж тоді зміст слів відомого поета: "Ти ж знаєш, що ти — людина". Так, знаємо, але іноді забуваємо, а разом з цим забуваємо і свою батьківщину, батька, матір, друзів, коханих, забуваємо заповіді "не убий" та "не вкради". Тому, думаючи, що ми маємо право творити, що схочемо, бо є царями природи, руйнуємо, нищимо, вбиваємо всіх і все навколо: міста, книжки, створені нашими прадідами, заради вигоди або якихось "вищих" цілей; природу, яка випестила і вигодувала нас.
 
Чи після цього можна вважатися людиною? Ні, не можна. Отже, поет словами, винесеними у назву твору, нагадує нам про те, що, може, й відомо, але забуто. Як же ж добре було б на Землі, якби кожний пам'ятав про те, що він — Людина!
 
Отже, мені здається, що та людина щаслива, яка займається тією працею, що найближче лежить до її серця, яка досягла мети, поставленої в молодому віці.
 
Необхідною умовою щастя, мені здається, є і щасливе подружнє життя. Люди часом помиляються у своєму виборі або часто свідомо одружуються з нелюбом або нелюбою. Причини можуть бути різні, але результат один: щастя в такій родині не буде. Можливо, вони звикнуть один до одного і проживуть свій вік спокійно поруч, віддавши все тепло своєї душі дітям та онукам. Але це тільки ілюзія щастя! І як небагато треба, щоб її зруйнувати. Герої п'єси І. Франка "Украдене щастя" довгий час жили, забувши про щастя і не борючись за нього, але зустріч Анни з жандармом перевернула життя всім трьом і показала, що ідеальне подружжя, яким вважало Анну з Миколою усе село, — це тільки зовнішній бік їх стосунків, а суть є прямо протилежною.
 
Таким чином, мені здається людина повинна жити за велінням свого серця, вибираючи і свій подальший шлях у житті, і супутника на цьому шляху. Це і буде найближча дорога до щастя.
 
 
 

Похожие статьи:

Учебный залШкільні твори. Лірика П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри

ГазетаКак из любой ерунды сделать тему для диссертации. Показываем на

Учебный залШКІЛЬНІ ТВОРИ. Людина, професія, суспільство

Учебный залШкільні твори за творчістю М. В. Гоголя

Учебный залШКІЛЬНІ ТВОРИ. Повість Гоголя «Тарас Бульба»