ШКІЛЬНІ ТВОРИ. Творчість Г. С. Сковороди

ТВОРЧА РОБОТА на тему: «Григорiй Сковорода. Тематична рiзноманiтнiсть творiв».

 

План.

 

1. Короткі біографічні відомості із життя Г. Сковороди.

2. Лірична збірка “Сад божественних пісень”.

3. Байки Г. Сковороди.

4. Притчі – оповіді алегорично-навчального характеру.

5. Значення творчості Г. Сковороди.

   

Григорій Савич Сковорода – оригінальний мислитель і письменник, виразник ідей гуманізму та селянського просвітництва.

    Народився 3 грудня 1722 року в с. Чорнухах Лубенського полку на Полтавщині, у сім‘ї малоземельного козака. У 1734 – 1753 роках з переривами навчався в Києво-Могилянсткій академії.

    У 1750 році викладав поетику в Переяславській  гімназії, деякий час працював і домашнім учителем у поміщика С. Томари у с. Ковраях. Тут написав свої перші вірші.

    Останні 25 років життя провів у мандрах по  Слобожанській Україні. Саме в цей час були написані його філософські твори (трактати, діалоги, притчі). Художня спадщина Сковороди складається з віршів зібраних у книзі “Сад божественних пісень” і збірки байок “Басня харьковская”.

    Помер 9 листопада 1794р. в с. Іванівні на Харківщині.

   

    Сад божественних пісень.

    Ліричний герой збірки-весь в пошуках правди, добра, щастя. Він як і автор великий народолюбець, гуманіст, кличе до єднання людини з природою. Відкриваючи перед читачем свою благородну, чутливу душу, ліричний герой виливає журбу, тривогу, роздуми. Його мучать нудьга проклята і докучлива печаль. У багатьох творах автор милується красою рідної природи, духовно збагачується її чарами. Красу природи автор висвітлює в віршах “В город не піду багатий – у полях я буду жить” та багатьох інших.

    Серед поезій збірки трапляються панегірики (“Іде, хоче нас лишити”, “На день народження Василя Томари”), але від панегіричних віршів попередників Сковороди вони відрізняються чистотою і щирістю почуттів, простотою образів.

    Сковорода  на кожному кроці бачив закріпачений люд і пристрасно жадав для нього волі  — свої роздуми з приводу цього висловив  у пісні “De liberate” (“Про свободу”). У ній оспівує волю як найбільше багатство. Золото, порівняне з волею – ніщо – болото. Найбільша турбота ліричного героя про те, щоб не позбутися волі. Тому автор і славить Богдана Хмельницького, називає його героєм, батьком вольності. У своїх творах поет-любомудр відбив надію народу по майбутні часи, коли земля стане “царством любові… без ворожнечі і чвар”.

   

    Байки.

    Григорій Сковорода – не лише талановитий поет-лірик, а й видатний байкар. Сковорода надавав байці жанрової самостійності він створив понад 30 прозових байок. Відтворити істину й висловити критичне ставлення до суспільних явищ – таке завдання і призначення байки, на думку Сковороди. Тому його байки гостро сатиричні, наприклад “Олениця і кабан”.

    Розумову обмеженість висміяно в байці “Жайворонки”. Молодий жайворонок сприйняв за орла черепаху, коли та з великим шумом і грюкотом  упала на камінь. З приводу такої нерозсудливості старий жайворонок зауважує “Не той орел, що літа, а той, що легко сідає”.

    Чванство й самодурство панства засуджено в байці “Голова і тулуб”; в якій бундючний тулуб у розкішній франтовій одежі величається перед головою – невибагливою, здатною обійтися малим, та кмітливою. Простота і розум протиставлені пихатості й глухості.

    Байка “Чиж і Щиглик” навчає скромності і волелюбності. Чиж, який потрапив у неволю, бо спокусили його солодкий харч і гарна клітка, тепер зрозумів, що краще вже “сухар з водою, ніж цукор із бідою”.

    Ідею “сродної” праці розвив Сковорода в байці “Бджола і Шершень” разом з тим байка є протиставленням трудящих і нероб.

    Шершні – паразити “що живуть крадіжкою чужою”. Бджола – це мудра людина “що у своєму сродному ділі працює”. Шершні – це ті люди, що дивляться на науку, як на засіб власного збагачення, які не хочуть бути корисними людству.

    Головне джерело байок Сковороди – українська народна казка. Особливість байок Сковороди: мораль, яку він називає силою, буває в кілька разів більшою, ніж основна частина байки.

   

   

   

    Притчі.

    Г. Сковорода є також автором ряду притч-оповідей алегорично-повчального характеру. Притча за жанром споріднення є байкою, бо вона так само як байка має сюжет, діалог, мораль. У притчах Сковорода висловлював свої філософські, естетичні і педагогічні погляди. Наприклад, у притчі “Вдячний Еродій” йдеться про велику роль природних нахилів людини у справі виховання і навчання.

    Притча “Вбогий Жайворонок” навчає судити про людину не за обличчям, а за розумом і серцем. Вістря твору спрямоване проти зажерливості панів, їхнього паразитичного існування. Жити треба чесно, стережися: “споживати чуже добро”, — радить Сковорода. – Що не поклав – то не руш. Письменник закликає до гуманності: “Хай болить тебе горе ближнього”.

    Прозираючи думкою в майбутнє, Сковорода замислювався, якою буде людина прийдешнього суспільства. Йому мріялось, що людина буде в майбутньому досконалою – розумною, доброю, порядною, справедливою, тоді виникало запитання: як же досягти такої досконалості?

    Поширенням знань насамперед. У філософських листах і працях Сковорода утверджував культ розуму. Також його твори допомагають нам збагнути шляхи їх досягнення, без якого наше життя  не має жодного сенсу. Одним з свідчень глибини творів Сковороди є їх афористичність. Не одна крилата фраза пішла мандрувати по світу з його писань:

— ні про що не турбуватись – значить не жити, а бути мертвим;

— любов виникає з любові, коли я хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю;

— не все те отрута, що неприємне на смак;

— з усіх втрат – втрата часу – найгірша;

— один – у багатстві бідний, а інший у бідності багатий.

    Григорій Сковорода змінив основи багатьох наук в Україні. Його просвітницька діяльність сприяла відкриттю першого (в Харкові) на Україні університету. У своїх творах, які наче підсумували найвищі здобутки давньої української літератури, Сковорода оспівував красу природи України, її працьовитих людей, їх прагнення до волі і щастя, висміяв панівну верхівку за її паразитизм і знущання з народу, проголосив людину та її волю – найвищою цінністю. Сковорода розвинув ідею гуманізму, вніс  в нашу літературу нові теми й образи. Його сатира підготувала ґрунт для появи політичної сатири Шевченка. Сковорода – перший з українських письменників по-новому поставився до народної творчості, розірвавши ланцюг заборон, який сковував митців. Народна мудрість стала основою в трактуванні письменником-філософом багатьох процесів суспільного життя.

    “Спадщина Сковороди – справедливо зауважив літературознавець Іван Піль щук, — є свідченням тієї істини, що в тяжкі часи історичних роздоріж український народ носив в собі невгасиму жагу волелюбства, яка вселилася в поезії і роздумах великих мислителів. Спадщина Сковороди є добрим надбанням української національної і світової культури”.

    Пророче передбачаючи майбуття, а в ньому долю свого народу, великий письменник і філософ – писав: “Ми створимо світ кращий. В майбутній Україні бачу все нове: нових людей, нове творіння і нову славу”. Можливо, ми українці ХХІ століття, є тими людьми, які творять нашу нову славу, нашої оновленої землі, на цій землі завжди житиме в серцях вдячних правнуків легендарний любомудр, наша гордість і слава – Григорій Сковорода.

 

 

Твір на тему: «Філософські роздуми Г. С. Сковороди про людське щастя» (Твір-роздум)

 

Г. Сковорода, визначний філософ, письменник-просвітитель вісімнадцятого століття, займає значне місце в українській літературі. Великий вплив на формування погляду і таланту мислителя мало суспільне життя тогочасної України. Воно загартувало дух непримиренного борця проти соціальної несправедливості, утвердило Сковороду як демократа та гуманіста.

 

Велич і безсмертя Сковороди полягає у тому, що в глуху пору найжорстокіших утисків народу царизмом він став на захист людини.

 

Письменник мріяв про справедливе суспільство, де кожен буде жити добре, Творчість Г. С. Сковороди сповнена філософських роздумів про людське щастя, про єдність людини і природи. Особливе місце займає тема "сродної праці". Схвильовано розповідає Сковорода про розум, чисту совість. У нього на фоні чарівної природи світ людських турбот виступає контрастом, йде одвічна боротьба добра і зла, життя і смерті.

 

Свої філософські погляди митець висловлює в байках, бо вони є одним із способів пізнання людських взаємин.

 

У своїх байках автор засуджує панівні верстви з їх пихатістю, нахабством, беззаконням. Більшу частину складають твори, в яких провідною є думка про необхідність жити "за природою", про те, що праця за нахилом, за покликанням, за здібностями приносить щастя людині і користь суспільству. Це так яскраво звучить у байці "Бджола і Шершень". Мене приваблюють ті рядки, де йде мова про велику радість трудитися. Праця — це справжнє джерело щастя. Нещасна людина, на мій погляд, та, що не працює або береться не за свою справу. Щастя людське не треба шукати за морем: воно в самій людині. У байці "Зозуля і Дрізд" Сковорода стверджує: "Щасливий той, хто поєднав природжену свою роботу із загальною. Вона є справжнє життя". Правда, щастя людини не тільки в природженій праці, а й у справжній дружбі, щирій, безкорисливій. Прекрасне почуття приносить щастя: "Щасливий, хто хоч саму тільки тінь доброї дружби нажити спромігся".

 

Поет також засуджує прагнення до багатства. Автор викриває світ, де панує лицемірство, цінується тільки багатство, а бідні та правдиві люди зневажаються. Є у філософа пісня "Щастя, де ти живеш?" Тут він досліджує важливі аспекти щастя: згубний вплив багатства на людину, утрату внутрішньої свободи, цінність людського життя, мудрість, працьовитість. В останньому своєму творі автор-філософ записав: "Ми побудуємо світ кращий. Створимо день веселіший". Отже, як бачимо, письменник вірив у щасливе життя, краще майбутнє.

 

Напис на могильному камені "Світ ловив мене, але не спіймав" підкреслює мудрість вчення Г. Сковороди. Так, він вистояв, зберіг ясність розуму, чистоту совісті і відданість улюбленій справі — будити людські думки високопоетичним словом.

 

Я закінчую школу. І вважаю, що зараз найголовніша для мене праця — навчання. І як я буду вчитися, таким буде складатися моє особисте життя, щасливе або нещасливе.

 

Одного хочу: щастя, мати хорошу роботу, бути чесною людиною, жити по совісті, як хотів того великий український філософ, письменник, учитель Г. С. Сковорода.

 

 

Сковорода-байкар — викривач суспільних недоліків

Шкільний твір

 

Творчість Г. Сковороди, видатного мислителя-гуманіста й письменника-демократа — дорогоцінне надбання прогресивної культури.

 

Громадська й літературна діяльність Г. Сковороди припадає на час загострення соціальних суперечностей, зумовлених початком руйнування феодальних підвалин і розвитком капіталістичних відносин у Росії та на Україні. Жорстокий кріпосницький гніт викликає піднесення антифеодального руху; на захист гнобленого народу активно виступають представники передової громадсько-політичної думки — Д. Фонвізін, О. Радіщев — у Росії, Г. Сковорода, Я. Козельський та ін. — на Україні.

 

У своїй творчості Г. Сковорода проголошував ідеї демократизму і гуманізму, виступав проти пануючої тиранії, висловлював волелюбні помисли і сподівання простого народу, утверджував віру у світле майбутнє вітчизни.

 

Суспільним ідеалом Г. Сковороди була республіка, де не буде "вражды и раздора", все "будет общее". Яскраве виявлення ці погляди знайшли в поетичній творчості, зокрема в збірці "Сад божественных песней...", куди ввійшло тридцять пісень, написаних у різні роки.

 

Помітне місце у творчому доробку Г. Сковороди займають вірші соціального плану. Викриваючи пороки тогочасної дійсності, потворний світ експлуататорів-кріпосників, переживаючи трагізм існування гнобленого народу, Сковорода виступає в багатьох своїх творах істинним просвітителем-демократом, переконаним гуманістом. Поет-філософ над усе ставив свободу, вважав її найвищим благом людини, палко бажав її насамперед для покріпаченого народу. Особливо яскраво оспівав він свободу у вірші "De libertate".

 

Ідея свободи у творчості Г. Сковороди органічно поєднана з антимонархічними тенденціями. Письменник часом досить відверто висловлює своє негативне ставлення до царизму, до тиранії. Його твори насичені громадським пафосом. Найсильніше цей пафос виявився в 10-й пісні "Саду божественных песней" — "Всякому городу нрав і права...", що справедливо вважається класичним зразком соціальної сатири в давній українській літературі. Засобами в'їдливого сміху, войовничого сарказму письменник таврує тут соціальні відносини на Україні в другій половині ХVIII ст., висміює представників різних пануючих станів. Сатиричне вістря пісні спрямоване проти поміщиків і козацької старшини, що прагнуть загарбати якомога більше чужих земель, проти зажерливих купців-лихварів, які грабують людину праці, проти панської розбещеності, проти пияцтва, картярства та ін. Порушує поет у пісні й такі злободенні на той час питання, як несправедливе судочинство, схоластичність офіційної освіти. У ряді інших творів із збірки "Сад божественных песней" Г. Сковорода гнівно засуджує й паразитичне існування духовних феодалів, лицемірство служителів церкви.

 

Як перший "професіональний" український байкар Григорій Сковорода виступив у збірці "Басни Харьковские", куди ввійшли тридцять творів. Написані вони прозою, кожна байка складається з двох частин: лаконічної фабули і "силы", тобто моралі.

 

Основним джерелом байок були власні життєві спостереження автора над сучасною йому феодально-кріпосницькою дійсністю, вивчена ним за багато років мандрівного життя народна мудрість. Виходячи з інтересів народу, Г. Сковорода виносить присуд вадам тогочасного суспільства, у сатиричних тонах зображує поміщиків, чиновників, охоплених жадобою наживи, чинів, високих посад. Показовою в цьому плані є одна з кращих байок "Олениця і Кабан". У моралі цієї байки поет осуджує самохвальство, тупоумство панів і підпанків, які намагаються "войти в благородное сословие", "продраться в чин, совсем им не сродный".

 

У байці "Пчела и Шершень" Г. Сковорода в образі Шершня уособлює паразитичні елементи суспільства, що живуть "хищенієм чуждого" і народжені "на то одно, чтоб есть, пить и протчая". Бджола ж стає образом трудового народу, який все життя віддає праці не тільки заради свого існування, але й заради блага інших.

 

Про тих, хто береться за справу, яка суперечить природженим нахилам, Г. Сковорода зневажливо говорить у байках "Собака и Кобыла", "Орел и Черепаха" та ін.

 

У ряді байок Г. Сковорода, влучно користуючись засобами алегорії, попереджує представників привілейованих станів, що паразитичний спосіб життя може привести їх до сумного кінця. Так, приміром, Чиж потрапив у неволю, спокусившись "сладкой пищей да красной клеткой" ("Чиж и Щиглик); Щука, "напав на сладкую ядь", проковтнула разом із нею і "удку, увязшую во внутренностях" ("Щука и Рак"). В інших байках поет картає "славолюбие" ("Сова и Дрозд").

 

Більшість байок Г. Сковороди, завдяки їх демократичній спрямованості, громадянським мотивам, — безумовно, видатне явище, оригінальне й своєрідне в історії цього жанру в давній українській літературі. І невипадково І. Франко високо оцінив байки українського мислителя, зазначаючи зокрема, що вони "писані гарною, декуди навіть граціозною прозою".

 

 

Основи щасливого буття на землі (за творчістю Г. С Сковороди)

Шкільний твір

 

Творчість Григорія Савича Сковороди посідає чільне місце в історії розвитку художньої літератури, філософії та педагогічної думки в Україні.

 

Більшу частину свого життя Г. Сковорода провів серед простого народу. Де б не з'являвся мандрівний письменник і філософ, всюди він знаходив любов і приязнь людей, бо був мандрівним педагогом-просвітителем.

 

Чому навчав Сковорода? Умінню бачити гармонію і красу в природі. Щоб змінити макросвіт на краще, треба кожному змінити мікросвіт, тобто себе самого. Пізнай себе, а пізнавши, удосконалюй. Пізнаючи свої нахили, людина правильніше визначить своє місце в суспільстві і принесе, найбільшу користь.

 

Великий філософ доводить, що людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі. Веління природи — це веління Бога в людині. Пізнання природи — це пізнання Бога.

 

Так, у поетичній збірці "Сад божественних пісень" ліричний герой у пошуках правди, добра, щастя. Він, як і автор, великий народолюбець, гуманіст, кличе до єднання людини з природою.

 

У багатьох поезіях автор милується красою рідної природи, духовно збагачується її чарами: "Гей, поля, поля зелені" та "Ой пташко жовтобока": Гей, поля, поля зелені. Зелом, квітом оздоблені!.. Жайворонок пал полями! Соловейко над садами...

 

Для Г. Сковороди не може бути людина щасливою, якщо вона закріпачена. Тому свої роздуми з приводу цього він висловив у пісні "De Libertate" ("Про волю"), де висловлює думку про те, що золото порівняно зі свободою—ніщо.

 

У поетичному творі "Всякому місту нрав і права" автор зауважує, що щастя кожний розуміє по-своєму: здирники, бюрократи "безумно стягають поля", купці і лихварі обманюють трудящих, чиновники та юристи зловживають своїм становищем; для поета головне — жити "з ясним розумом".

 

У байці "Бджола і шершень" письменник стверджує, що без праці людина не може мати щастя і морального задоволення, працювати повинен кожен за покликанням, за нахилами й обдаруванням.

 

У "Розмові, званій Алфавіт чи Буквар світу" автор ставить філософське питання: "Бути щасливим — пізнати себе чи свою природу, взятися за своє споріднене діло і бути з ним у злагоді з загальною потребою". Вихідна позиція філософа така: "Природа — всьому початкова причина і рушійна сила". Любов — "найважливіше джерело людського щастя".

 

Основа нашого щасливого буття на землі — здорова душа, бо з хворої душі виникають тільки хвороби.

 

Твори великого любомудра допомагають нам збагнути шляхи і способи досягнення щастя, без якого наше життя немає сенсу.

 

 

Своєрідність відображення народних ідеалів у творчості Григорія Сковороди

Шкільний твір

 

Будь-яка людина, прийшовши в цей світ, через якийсь час відійде у небуття. Що вона залишить після себе? Яким буде її життєвий шлях між початком і кінцем? Як вона примножить людський інтелект? Яким чином прислужиться вічним істинам?

 

Такі чи подібні запитання ставить собі та іншим кожна мисляча людина. Яким же був шлях того, хто дав таку своєрідну відповідь на сумарне запитання; як ти, людино, відбудешся у світі? А відповідь була дивна: "Світ ловив мене, та не піймав". Так, не піймав, хоч дуже хотілося замкнути до золотої клітки Григорія Савича Сковороду— одного з найцікавіших, найвидатніших українських діячів свого часу.

 

Ця постать стоїть на межі двох епох в українській літературі — давньої та нової. З плином часу особистість цього письменника, мандрівного філософа не тьмяніє, не губиться в давнині, а стає дедалі цікавішою, ще загадковішою, усе більше вабить до себе уми нових поколінь.

 

Своїх сучасників Г. С. Сковорода дивував різносторонніми обдаруваннями, енциклопедичними знаннями і — що особливо важливо — абсолютною відповідністю між словом і ділом, між тим, що писав у художніх та наукових творах, і тим, як реалізовував це у власному житті.

 

Поет і прозаїк, байкар і філософ, композитор і співак, педагог і поліглот— усе це визначає багатогранну діяльність Григорія Савовича. Його творча спадщина належить не тільки Україні — вона є надбанням світової культури.

 

Син козака із Чорнухи, що на Полтавщині, він увібрав у себе те найкраще, що містив народний досвід, додав власні здобутки і залишив усе наступникам. Опанувавши досягнення світової філософської думки, засвоївши народну мудрість, зафіксовану у фольклорі, Григорій Сковорода став одним із зачинателів нової філософської школи в Україні.

 

Свої погляди Григорій Савович декларував не тільки у власне філософських творах (сімнадцяти трактатах і діалогах), а також у поезії, байках, в епістолярній спадщині.

 

Одним з основних питань, що цікавили філософа, була реалізація особистості в житті, її щастя. Бо людина саме для цього приходить у світ. Сковорода дає простий, як дихання, і складний, як світобудова, філософський рецепт: "пізнати самого себе". Цю ідею було висунуто ще давньогрецькими мислителями (Платоном, Сократом та іншими). Григорій Савович підхопив її і розвинув.

 

Для чого людям самопізнання? Це питання не чуже народній мудрості. Для того, щоб усвідомивши свої здібності, нахили, обдарування, застосувати їх для праці серед людей. Це щось на зразок сучасної спеціалізації, професійної диференціації тощо. Таким чином філософ прийшов до ідеї "сродної" праці, вибраної відповідно до природних уподобань і задатків, яка зможе забезпечити високоякісні та корисні суспільству результати, а сама людина відчуватиме свою потрібність і задоволення від добре виконаної роботи. Г. Сковорода писав: "Щаслив, кто сопряг сродную себе частую должность с общею. Сіє сть истинная жизнь". Цією ж думкою пройняті і його байки "Пчела и Шершень", "Две Курицы", "Орел и Сорока" тощо. Але часто даного природою мало, тоді людина повинна вчитися, щоб розвивати дане від народження.

 

Праця, на думку Сковороди, є основою життя, його змістом, — це абсолютно вписується в систему народних уявлень про обов'язки людини. Український філософ так само вважав життя і працю нероздільними. Як людина, яка дотримувалася цього принципу і на практиці, а не лише в деклараціях, він скептично ставився до нероб, які нарікали на безрадісне існування. Показовим у цьому плані є переказ про випадок, який стався із Григорієм Савовичем. Один пан поскаржився йому на нещасне життя, на те, що ні влада, ні золото не зробили його щасливим. Філософ, вислухавши цю скаргу, приніс панові косу, вила, сокиру і поклав йому до ніг, сказавши, що єдиним джерелом людської радості є праця, і тільки зароблений у поті чола шматок хліба вилікує усі хвороби — душевні і тілесні.

 

Філософія Сковороди мала практичне спрямування: вона навчала людей жити щасливо. Окрім праці — лікаря душі і тіла, людина для гідного життя повинна вдатися до ще однієї рятівної справи: перемогти злі інстинкти і йти шляхом добра, пам'ятаючи про доброзичливе ставлення однієї людини до іншої. У реальному житті Сковорода підтвердив це своїми дружніми стосунками з Михайлом Ковалинським, із простими селянами та людьми науки.

 

Григорій Савович вірив у сили свого народу, пишучи, що, хоч він спить, але обов'язково прокинеться і збудує власне щасливе життя. У цьому допоможе його духовне начало, його ментальність — поняття, що, окрім іншого, включає і народну етику.

 

Творчість Г. С. Сковороди, українського письменника і мислителя, мала хороший вплив на подальший розвиток української культури. Гуманізмом, духовною величчю, відстоюванням кращих моральних якостей людини дорога нам творчість Григорія Сковороди віддавна і до сьогодні.

 

 

Г. Сковорода — перший український філософ

Шкільний твір

 

Постать Григорія Сковороди — постать без перебільшення легендарна, він став таким ще за свого життя. З дитинства спраглий до знань, він навчався спочатку в дяка, який і помітив таланти дитини. Потім справдилася мрія юнака — навчатися в Києво-Могилянській академії. Сковорода з дитинства виявляв безліч талантів: він мав прекрасний голос, грав на кількох музичних інструментах, був уважний, спраглий до знань, мав неабиякий хист до мов та наук. Упродовж свого життя Г. Сковорода невпинно вчився. Вчився в уже згаданій Києво-Могилянці, багато займався самоосвітою, навчався у природи та людей, навіть у своїх власних учнів… Можливо, саме ця здатність, спрага до засвоєння нового, невгамовний пошук істини, праця над самим собою і привели Сковороду до того рівня духовного та розумового розвитку, якого він досяг.

 

Григорій Сковорода став першим українським філософом. Але за словом "філософ" ми в жодному разі не повинні бачити людину, яка сидить у кабінеті, оточена книжками, самотня та відлюдкувата, створюючи нову суху теорію. Григорій Сковорода був зовсім не таким. За життя йому пропонували багато різних посад (намовляли його стати ченцем, пропонували посаду чиновника в Харківській губернії, навіть Катерина II хотіла залишити Сковороду при дворі), але мандрівний філософ понад усе цінував свою волю, право самому визначати своє життя, жити так, як йому до вподоби, спілкуватися з людьми різного віку та професій — це Григорій Сковорода вважав найбільшим щастям для себе.

 

На могилі філософа написано "Світ ловив мене, та не впіймав". І це справді так. Щоб не дати спіймати себе в золоті тенета багатства та непотрібного розкошу, в тенета чиновницьких канцелярій, треба мати неабияку силу духу. Григорій Сковорода був дуже сильною людиною...

 

Перший український філософ не видав за життя жодної книги своїх творів, але його ідеї, байки, поезії з неймовірною швидкістю поширювались світом, люди переповідали їх один одному, велику їх частину знали напам'ять. На щастя, твори Сковороди збереглися в своїй більшості. Хоча хіба вони могли не зберегтися, коли час не владний над творчістю такого рівня?

 

Григорій Сковорода залишив нам різноманітну творчу спадщину. Це і ліричні вірші, частина з яких стали народними піснями, і гострі викривальні вірші, у яких ми бачимо засудження вад тогочасного суспільства, і глибокі притчі, і повчальні байки. Філософія Г. Сковороди тривалий час була недостатньо вивчена, за радянських часів вивчалася заангажовано. Існували навіть праці радянських вчених, у яких Сковороду називали атеїстом, хоча твори митця настільки рясно пересипані цитатами з Біблії, що навіть не всі їх можна одразу угледіти і відрізнити від власних висловів Сковороди. На щастя, зараз його творчість привертає дедалі більше уваги, всі сучасні вчені сходяться на тому, що його філософська система була набагато глибшою і складнішою, ніж досі прийнято було вважати. Після стількох сторіч творчість Г. Сковороди "не розгадана" вповні, цікавить і вчених, і пересічних читачів!

 

Філософія Сковороди охоплює усі сфери людського життя. Він багато говорить про щастя, розуміння щастя і шляхи досягнення внутрішньої гармонії. Григорій Сковорода пропонує людям почати шлях до щастя з пізнання себе і невпинного внутрішнього духовного самовдосконалення. Багато уваги Сковорода приділив і проблемам виховання, розробивши прекрасну, струнку і просту, проте дійсно геніальну систему виховання.

 

Жодна сфера життя людини не лишилася поза увагою мандрівного філософа Григорія Сковороди. Його творчість цікава нам і досі, а уважний читач знайде у філософських ідеях Сковороди відповіді й на свої власні питання...

 

Похожие статьи:

Учебный залШКІЛЬНІ ТВОРИ. Повість Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»
Учебный залТВОРИ за романом П. Загребельного «Роксолана» та повістю О. Назарука «Роксолана»
Учебный залСОЧИНЕНИЯ по творчеству М. Горького
Учебный залСОЧИНЕНИЯ по творчеству А. И. Куприна
Учебный залСЕНС І ЦІННОСТІ ЖИТТЯ. Шкільні твори