ТВОРИ за романом П. Загребельного «Роксолана» та повістю О. Назарука «Роксолана»

 

 

ПАВЛО ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ

 

Роксолана — моя улюблена героїня

В українській літературі є ціла низка жіночих образів, які уособлюють вірність, красу, мужність, любов до рідного краю. Серед жіночих образів нелегкої долі, але відданих Україні, є образ Роксолани.

 

Уперше з образом Роксолани я познайомилась, коли дивилася з сім'єю фільм «Роксолана». У фільмі цей образ створила на екрані Ольга Сумська. І мені здалося, що Роксолана-Сумська затьмарює образ літературний, і тоді я почала уважно перечитувати роман П. Загребельного «Роксолана».

 

Читаючи однойменний роман П. Загребельного, я все більше і більше закохувалася в образ цієї жінки, яка боролась за свою особистість. Я вже знала, що прообразом цієї героїні була Настя Лісовська — донька священика із Рогатина. Я була сповнена гордості за наших українок, які мали добру душу, вольовий характер, були мужніми і наділеними багатим розумом.

 

Я уявляю, як нелегко було стати їй султаншею, адже до неї найвища влада ніколи не належала жінці. Здобувши владу, Роксолана не забуває про рідний край, намагаючись, чим може, допомагати. Хіба можна не полюбити цей образ? Образ жінки красивої, волелюбної, яка долає любов'ю і розумом усі бар'єри на своєму шляху. Ця жінка захоплює мене всім: і образом жінки — вірної дружини султана, і образом матері — як матір своїх синів, і образом господині, яка дає лад в домі, і образом жінки-друга, яка підтримує свого чоловіка, намагаючись дати корисну пораду, підтримати його душевні сили. Мені подобаються в нашій літературі образи розумних, красивих, благородних постатей, а Роксолана була саме такою. Нею пишався чоловік, її поважали і поважають не одне покоління турків, нею захоплюємося і пишаємося ми, українці, її далекі нащадки.

 

 

 

Світ героїні роману Павла Загребельного «Роксолана»

 

Прикметною рисою роману Павла Загребельного «Роксолана» є значне розширення світу героїні порівняно з прозою попередників, де він в основному зводився переважно до сімейно-побутової сфери. Автор образу Роксолани активно освоїв суспільні, національні, професійні площини буття жінки у зв'язку з висвітленням таких проблемно-тематичних аспектів як «жінка і нація», «жінка і держава», «жінка і влада», «жінка і патріархальний світ», «жінка і релігія» тощо.

 

Жінка у творчості Павла Загребельного підноситься до висот людського духу в першу чергу саме тому, Що для письменники головним конфліктом, який повинна вирішувати жінка як особистість, є конфлікт між рабством і свободою в її душі, в першу чергу в особистості жінки.

 

Зображення героїні роману П. Загребельного до деякої міри трансформувалося у порівнянні з історичними фактами життя та змалювання її характеру у західноєвропейських літературах.

 

Павло Загребельний повернув із легенди в історичний часопростір полонянку Роксолану, яка досягла вершини султанші, в деякій» мірі трансформувала безправне становище жінки, традиційне для мусульманського світу.

 

Прообразом Роксолани стала українська дівчина Настя Лісовська. Вона народилася у 1506 році у родині священика Гаврили Лісовського у Рогатині невеличкому містечку на Західній Україні. У XVI ст., воно було часткою Речі Посполитої, яка в той час потерпала від спустошувальних набігів кримських татар.

 

Влітку 1552 року юна донька священика потрапила на очі татарським людоловам. Згідно із легендою Настя втратила свою свободу якраз напередодні свого весілля.

 

Спочатку полонянка опинилася в Криму — це звичний шлях всіх невільниць. Цінний живий товар татари не гнали пішки через степ, а під пильною охороною везли на конях. їм навіть не зв'язували руки, щоб не поранити мотузками ніжну дівочу шкіру.

 

Вражені тонкими рисами полонянки, її грацією татари вирішили відправити дівчину в Стамбул, сподіваючись вигідно її продати на одному із найбільших невільничих ринків мусульманського Сходу.

 

За примхою вередливої долі на ринку дівчина впала в око всесильному візирю молодого султана Сулеймана І, благородному Рустем-паші. Настя вразила його, і він вирішив її подарувати султану. Проте подібні подарунки не робилися спонтанно. Спочатку її оглянули досвідчені лікарі, вона засвідчили, що дівчина незаймана і абсолютно здорова, а значить може переступити Дім Радості, як його називали гарем султана.

 

Відповідно до законів віри падишах міг тримати чотирьох законних дружин. Первісток першої дружини успадковував престол, всіх інших чекала смерть.

 

Окрім надзвичайних природних даних, дівчину обов'язково музики, танцям, мусульманської поезії, мистецтву кохання. Коли всі процедури і навчання було завершено, господар Слов'янської красуні відмовився продати її Рустем-паші, а власноруч подарував всесильному царедворцю, сподіваючись, за східною традицією, на відповідний подарунок і певну користь.

 

Падишах у 1520 році сів на престолі, він був молодим і занадто цінував жіночу красу. Паша був освіченим, ерудованим, добре знав історію світу, тому дав красуні нове ім'я Роксолана, пов'язане із Батьківщиною полонянки. Роксо-ланією поети любили називати Україну.

 

Нова наложниця не відразу привернула увагу падишаха і цілком заволоділа його серцем. Його гарем був переповнений вродливими дівчатами, які знали всі секрети кохання, то ж нова красуня повинна була чекати своєї черги. А коли близькість відбулася, між молодими людьми виникли почуття, і Роксолана-Настя поклялася, що стане законною дружиною падишаха. Звісно, що рабиня навіть думати не могла про султанське ложе на правах дружини, але полонянка дізналася, що її не продавали, а дарували, значить вона залишалася вільною жінкою.

 

Вона вивчила турецьку мову, прийняла іслам, загубивши за християнськими законами душу, але таку жертву вона принесла заради майбутніх дітей. Вони повинні були стати законними спадкоємцями.

 

Прагнучи відобразити нові явища в суспільно-політичному житті ворогуючих країн, відбити нову розстановку сил у суспільстві, український письменник звернувся до нових засобів зображення героїні. У центрі уваги митця — гострі душевні конфлікти й суперечності, гострі психологічні проблеми. Важливі злободенні соціально-економічні питання розв'язуються ним шляхом зображення складного психологічного життя героїні, її почуттів, настроїв, роздумів.

 

Письменник, створюючи образи, уже рідко звертається до безпосередньої авторської характеристики, як це було раніше; він розкриває свою героїню у дії, череві її вчинки, самохарактеристику, або спостереження іншої дійової особи. Подавання характеристики героїні через розкриття її іншим персонажем створює враження її повної суверенності, незалежності від автора, отже подає їй більшої наочності, життєвої правдивості.

 

Цю манеру П. Загребельний запозичує з народної творчості. Разом з нею перейшли у роман і фольклорні засоби в побудові образів, портретів, зокрема постійні епітети, порівняння, вживання зменшувально-пестливих форм, звернення до слухачів, відступи, вставні слова і звороти.

 

Суттєво вагомим у зображенні становища, долі героїні у чужому їй мусульманському світі стало психологічне обґрунтування її особистісних характеристик, морально-етичної сфери функціонування її як самостійного художнього персонажа, чітке співвіднесення особистого і громадського у її життєвих колізіях, зображуваних автором.

 

Надзвичайно вартісним надбанням творчості П. Загребельного стало саме розуміння національної героїні як основи формування національної ментальності, основи морально-етичних засад функціонування української нації, українського суспільства загалом.

 

Отже, Павло Загребельний використав традиції і проявив новаторство у зображенні образу жінки у романі П. Загребельного «Роксолана». Письменник змалював Роксолану як національну героїню, яка сконденсувала у своєму характері найбільш суттєві риси національної свідомості, підводячи таким чином українську літературу до розвитку літературного процесу на фоні нової суспільної ситуації, коли за логікою розвитку цього літературного процесу література надалі повинна була відобразити жінку, застосувавши новий перехід до пізнання й відображення її образу в літературі, змінивши до деякої міри понятійний апарат, але дотримуючись вірності класичної традиції у ставленні до героїні як осередку духовності в суспільстві.

 

 

ОСИП НАЗАРУК

 

 

Знаковість постаті Роксолани (за повістю О. Назарука «Роксолана» й історичними довідками)

 

Недавно я поза Уралом

 

Блукав і господа благав,

 

Щоб наша правда не пропала,

 

Щоб наше слово не вмирало!

 

Т. Шевченко

 

 

 

Історія моєї землі надзвичайно трагічна й водночас повчальна. Вона свідчить про якусь незбагненну силу українства, здатність його знову й знову відроджуватися після нищівних ударів. Як тут не згадати слова відомого українського письменника: «… яка біда, яка чума мене косила, а сила знову розцвіла!» Можна було б, посилаюсь на історію, розповідь починати від монголо-татарської неволі, яка не тільки знищила нашу державність, а й фізично вигубила народ, так підірвала його сили, що він легкою силою сусідів попав до них у неволю...

 

Однак всупереч несприятливим обставинам фізичні й духовні сили народу поступово зростали, нагромаджувалися… Та тих сил було замало. Й серед них не було такої постаті, яка б підняла народ, відстояла гідність його, гідність держави в цілому. Український народ чомусь постійно схиляв голову, тримав її на рівні плечей. Він був темною, безпросвітною масою (мова йде про 15 століття), яка в неволі коротала свій вік. І, можливо, говорить О. Назарук, на знак того, що в українському народі ще є достойні постаті, великі здібності, Бог сотворив Настю Лісовські, яка стала най величезнішою постаттю світової історії часів Османської імперії. У правдивості цієї думки можна переконатися, коли осмислено прочитаєш повість «Роксолана».

 

Далеко від рідної землі Настуся виявила риси характеру, притаманні українцям. На недосяжну, здається, висоту вона зійшла завдяки винятковій силі волі, мудрості, знанням, набутим наполегливою працею (працьовитість — одна з найвиразніших рис українців!), літературному й музичному обдарованню.

 

Майже сорок років Роксолана потрясала безмежну Османську імперію і всю Європу. Це був її тріумф. Вона вела боротьбу за свою особистість, свою гідність, свою волю і духовно винищила в ній перемогу. Це стало можливим тільки тому, що її боротьбу живила любов до рідного краю, надія на неї. Любов і надія стали тим порогом, що вберігав її особистість, не дав їй бути поглинутою османським оточенням.

 

Настя — символ України, а дівчачі співанки, які припливали до неї з рогатинських вечорів у Стамбул, — символ чистоти її душі, ніким не вбитої пам'яті про рідну землю.

 

Пізніше, уже набувши життєвого досвіду, збагативши свій розум філософією, вона збагне, чому турки мають землі, церкви, багатство, а українці — ні. Вона переконається, що впродовж усіх років проживання далеко від батьківського дому, думала про матір-неньку, чинили все в дусі свого народу. Українські традиції Роксолана переносила на Схід. Ось історична довідка як один із доказів. Коли Роксолана втратила з роками свою привабливість, слуги Сулеймана привезли до його гарему молоду красуню. Роксолана не дала згоди на її проживання в палацах свого чоловіка, бо в Україні «один муж, одна дружина і на все життя».

 

Сулейман погодився з Ель Хуррем і залишився вірним їй до кінця своїх днів. Та про це О. Назарук не пише.

 

Розумом, усіма можливими силами й засобами вона вела щоденну багатолітню, духовно виснажену боротьбу, звертаючи свої погляди в бік України, з постійною думою про допомогу їй. Та досягти вершин не зуміла. Не було нероздільного зв'язку з Україною, зі своїм народом. Виходить, що її боротьба індивідуальна, особиста, без опори на народне коріння...

 

Така боротьба не забезпечує перемогу. І все ж, ми шануємо Роксолану. Вічна пам'ять цій фізично й морально сильній жінці, яка намагалася своїми діями та вчинками довести, що українці — це сильна самобутня нація, яка має майбутнє, її патріотизм не був підробленим, він був справжнім. У нутрі серця свого вона мала завзяту певність, що осягне свою ціль, хоч би довелося їй прибити на хрест два народи: свій і мужа свого.

 

В українському дусі Роксолана хотіла виховати й своїх дітей, мріяла про те, щоб вони у своєму життя керувалися українськими чеснотами. Перебуваючи в Єгипті, ведучи розмову з євреями, вона переконалася в тому, що в кожного народу є свої святині. А пісня, звертаючись до сина, зазначила: коли будеш на престолі, не забудь передати Єрусалиму Мур Плачу.

 

До речі, згідно з історичними даними, Селим подарував євреям Мур Плачу.

 

Однак (це теж з історії!) ще до фізичної смерті Боязида (він став п'яницею) вона не могла не бачити, що діти остаточно перекреслили те, що вона вимріювала й виснаджувала. Це клало край її сподіванням — вона зрозуміла, що Боязид належить не їй, що її земля йому чужа. Така закономірність, діти виховувалися в суворих умовах Османської імперії.

 

 

 

 

Проблема служіння народові в історичній повісті В. Назарука «Роксолана»

 

Все на світі можна вибирати, сину.

 

Вибрати не можна лише Батьківщину.

 

В. Симоненко

 

 

 

Повість «Роксолана» писалася упродовж кількох років — з 1918 по 1926 pp. Головні герої повісті — Сулейман Величний і дівчина-русинка Настя Лісовські, дочка О Луки. Ці історичні постаті жили на переломі Середньовіччя й Нових часів. Український народ, на думку істориків, переживав у цей час найглибший занепад. Державність його була зруйновано, він (народ) був безпросвітною темною масою, яка в тяжкій неволі коротала свій вік. І, можливо, говорить О. Назарук, «на знак того, що в українському народові все ще криються великі здібності, Божа воля видвигнула в тім часі одну жінку як найбільшу жіночу постать світової історії тієї епохи. Османська імперія була багатою державою. Сулейман Величний царствував 46 років. Мав величезну армію (100 000 війська, 300 воєнних кораблів).

 

Після вступу на престол у війні проти Угорщини ствердив себе здібним вождем і ворогом християнського світу. Здобув Бєлгород, воював з Австрією (у тім поході йому товаришила його жінка Роксолана, опустошив берег Італії. Доходи його виносили біля 500 мільйонів аспрів щорічно. Дослідники стверджують, що «силі його не було рівня в цілім тодішнім світі». Мав твердий характер, був відважний, розумний і справедливий, даного слова завжди дотримував. Любив молитву. Не підлягав нікому, окрім Ель Хуррем.

 

Ця історична довідка допоможе нам зрозуміти проблеми, які автор порушує в повісті. Найбільш глибоко, на мій погляд, розроблена у творі проблема служіння народові. Розглянемо її на прикладі окремих уривків.

 

До кімнати Хуррем зайшов монах літ понад п'ятдесят. Поблагословив її знаком хреста і заговорив рідною мовою про справу, близьку рідній (український) землі! Молода дівчина знітилася: «Як вона, бідна невольниця, може помогти рідному краєві, з котрого вийшла, й народові, котрий мучився там. Слухала уважно Івана, а в голові снувалися думки. Сулейман, якого так щиро покохала, володар трьох світів, є ворогом правовірного люду, його пращури руйнували українські церкви… Чи можна це прощати? Важко, дуже важко! Адже часто бачить окровавлені голови людські. Дівчина згадала Спасителя, який дав душі людини свобідну волю вибору між добром і злом, між вірністю і ламанням її. І тим зробив ту душу подібною до себе. Якщо Спаситель своє життя «во ім'я царствування добра» поклав на вівтар, то, може вона, Настя, дочка о. Луки Лісовського — пароха при церкві св. Духа — теж зможе віддати своє життя заради спасіння народу, припинення воєн, збереження православ'я?! Монах сказав, що Мати Божа Воротарниця прощає всі гріхи, окрім одного гріха супротив мужа, а цей гріх прощає церква Божа «по словам Христовим».

 

А ось другий уривок. Діалог між Настею й Сулейманом. На запитання Сулеймана, що вона зробила б, якби стала володаркою всіх його земель, дівчина-невільниця відповіла: «Я б будувала, багато будувала б!».

 

Відповідала поважно, але так переконливо, ніби він уже обіцяв гроші на ті будови. Що ж мріяла залишити тут, на далекій від України землі, полонянка? Кухню для убогих, лічницю, купелевий дім, школи для хлопців, бібліотеку, дім для божевільних, мечеть.

 

Сулейман був вражений. Вона виростала в його очах на дійсну султанку, і він заговорив: «Ти маєш не тільки великий розум, але й дуже добре серце, що не забуваєш людей з країни, з якої походиш».

 

Роксолана свою місію вбачала в тому, щоб допомогти кожному незалежно від національності її слуги ніколи не минали ні греків, ні вірменів, ні італійців, ні поляк, ні інших слов'ян. Усім роздавали милостиню. Служба Хуррей уже впізнавала її земляків, яких відпускали на волю за її просьбою, і цим бідним людям теж роздавала милостиню. «А вони рідним словом подяку султанці складали і сльозами прощали, піднесеними руками благословляли». Мати при зустрічі з дочкою розповіла про свої митарства і про те, що радувало материне серце.

 

Двоє людей-євреїв, які погодилися організувати зустріч матері з дочкою, так відгукнулися про Роксолану: «Файна, дуже файна! біла, золоте волосся, сині очі, подовжасте обличчя, малі руки, як у дитини, і добре серце має, бо як іде, то не минає бідних, навіть наших, жидівських, хоч ми інша віра… її карету письмами закидають… А її слуги письма збирають… Найменше письмо, навіть подерте розглядають… Із-під землі винного добувають, а невинному допоможуть. Велику людяність Ель Хуррем продемонструвала при зустрічі з Сулейманом після приїзду матері. Слухав чоловік кохану дружину, радів за її добрі вчинки: «… о моя мила Хуррем,… довго будеш прикладом і взірцем всім дітям правовірним мослемів, як мають шанувати своїх батьків і матерів!»

 

Хто ж вона, Роксолана? За змістом написано твору може бути такий висновок: Ель Хуррем розумна, добра жінка, яка своїми вчинками довела, що людина, де б вона не перебувала, повинна залишатися людиною, віддавати себе на службу людям різних віросповідань, любити свою Батьківщину, свій народ, шанувати його культуру та традиції.

 

 

Природний розум і врода Роксолани — героїні повісті О. Назарука «Роксолана»

 

… У греків є Таїс, у римлян — Лукреція,

 

у єгиптян — Клеопатра, у французів — Жанна Д’Арк,

 

у росіян — графиня Морозова, у нас — Роксолана.

 

П. Загребельний

 

У Стамбулі білі стіни найбільшої мечеті перед гробницею-тьорбе жінки з України, яку у світі знають як Хуррем, Роксолана, Хосені. На великій міській ділянці височить мечеть, збудована Роксоланою на місці Аврет-базару, де колись продавали в рабство людей, поряд з нею — притулок для обездолених. Недалеко від восьмигранної гробниці Сулеймана Великого — усипальниця Роксолани, уквітчана дорогоцінними камінцями. Екскурсоводи стверджують, що Хуррем єдина жінка-султанша в Османській імперії.

 

Хто ж вона, Роксолана? Чому саме її ось уже більше чотирьохсот років пам'ятають і шанують? Чому саме їй присвячують наукові дослідження, про неї пишуть і оповіданнях, повістях, романах, її портрети й сьогодні прикрашають музеї (у Національному музеї у Львові знаходиться портрет Роксолани — робота італійського майстра XV ст.).

 

«Роксолана» («Роксолана») — повість історична. Розпочинається вона розповіддю про підготовку до весілля Насті Лісовської, дочки о. Луки Лісовського, і Степана, сина львівського купця. Та, як говорить народне прислів'я — «Не знаєш ранком, що буде ввечері». На містечко напали турки і взяли в полон чоловіків і жінок. Серед них була й Настуся… На невільничих базарах дівчину тричі перепродавали і така, мабуть, воля Божа — вона потрапила до гарему Сулеймана. Тут полонянка виконувала різну роботу: носила воду для миття кам'яних сходів, тіпала килими, сиділа як сторожа в передпокоях. Саме тоді, як говорить автор, «надійшов пам'ятний день і таємнича година її долі». Стоячи біля дверей султанської одаліски, вона не мала права піднімати очі не величезнішого з найвеличніших, а все ж не втрималася — і один раз, один-єдиний раз боязко глянула на того, кого так пристрасно чекала дружина.

 

Дівчина-християнка вразила Сулеймана своєю красою, а пізніше й розумом. Вона добре розумілася на Корані (цьому навчив її побожний учитель Адбуллаг), говорила з падишахом сміливо, переконливо. Знала, що згідно з Кораном чоловік не може силою взяти дівчину, бо то великий гріх. Слова дівчини сколихнули душу Султана. З ним ще ніхто так не говорив, окрім рідної матері. Та не тільки зміст слів зацікавив його, «але й свобідна форма, і вже перший акорд її, перші слова: вічна правда, рівність перед Богом. Ще не маючи волі, будучи невільницею, Хуррем у розмові з Сулейманом на його запитання, що ти робила б, якби сповнилося твоє бажання, відповіла: «Я будувала б, будувала багато… наперед збудувала б велику імарет (кухню для убогих),… велику дарешттіру (лікарню),… каравансерай для подорожніх і чужинців». Сулейман відзначив про себе: ця дівчина маж не лише великий розум, але й дуже добре серце, вона не забуває людей з країни, з котрої потрапила до Туреччини. З часом Ель Хуррем отримала волю, прийняла іслам, стала дружиною Сулеймана Великого, народила трьох дітей: «Вона блистіла умов і веселістю, безоглядністю і милосердям».

 

Молода дружина падишаха швидко набула визнання. Згадаймо розділи повісті, присвячені обрізанню першого сина. Представник посольств з Венеції, курдійські еміри просять послухання у Роксолани, хоч і були допущені на цю урочистість за дозволом султана. До Хуррем, яка ходила «без заслони», часто заходили чужі люди, майстри, учені й поети», муляри й будівниці, кожного вона приймала, і кожен з низ «дивувався її розмов і зацікавленням». Навіть проповідники Корану просили Султан Величавий, володар трьох частин світу, прислухався до просьб і порад Ель Хуррем. І влада його із любові великої переходила в руки його жінки». У народі кажуть, коли влади багато, то горе поряд ходить. Так сталося і в житті Роксолани.

 

За певних обставин вона «запахла кров'ю». Ви скажете, що заради рідної дитини можна йти на злочин. Це істина, але й убивство іншої людини — великий гріх.

 

Візир говорив правду, та й сама Хуррем знала, що охрестила сила… Що керувало могутньою дружиною Сулеймана в той момент, коли вона говорила неправду про візира. Хіба лише думка про сина?

 

Важливим епізодом для характеристики Роксолани буде розповідь автора про другий джігат Сулеймана. У відповідальний момент вона переконала мужа не йти в наступ проти німців. Свої дії пояснила так: Султан може бути переможеним і померкне його зоря, а ще жоден із синів «не годен усісти на престолі султанів, ні піднести меча проти бунту».

 

Хочу сказати кілька слів про зовнішню красу Роксолани. У примітці до повісті «Роксолана» читаємо, що італійський художник, який бачив султаншу, такі спомини: «… та пані, по народності русинка, не була гарна, але приємна». Та кожен має своє поняття про красу. Портрет, що знаходиться у Львівському національному музеї, вказує, що вона була дуже гарна: «делікатна, дуже скромна і дуже спокійна з вигляду, — така спокійна, що успокоює навіть погляд на її портрет». Автор повісті часто згадує очі Роксолани, а очі, звісно, — дзеркало душі. Вони були сині, часом випромінювали ласку, а іноді — в них мигтіла чаша чорної отруї». Прикрашало дівчину й волосся: воно було золотисте і сяяло так, що аж очі засліплювало. Сулейман запримітив, що личко в невільниці «біленьке як сніг з таким відтінком, як у першого пуп'янка рози, а таке лагідне, як у його матері, що все боїться за нього». І все ж Роксолана зійшла на незвичайну висоту завдяки винятковій силі характеру, мудрості, знанням, набутим наполегливою працею і чи не останню чергу — жіночій принадності.

 

Думаю, що образ Роксолани, місце цієї жінки в історії тієї епохи потребують додаткового дослідження, бо секрет її успіху не відкритий і досі.

 

                       
Роксолана — героїня повісті Назарука «Роксолана»
 
У Стамбулі білі стіни найбільшої мечеті перед гробницею-тьорбе жінки з України, яку у світі знають як Хуррем, Роксолана, Хосені. На великій міській ділянці височить мечеть, збудована Роксоланою на місці Аврет-базару, де колись продавали в рабство людей, поряд з нею — притулок для обездолених. Недалеко від восьмигранної гробниці Сулеймана Великого — усипальниця Роксолани, уквітчана дорогоцінними камінцями. Екскурсоводи стверджують, що Хуррем єдина жінка-султанша в Османській імперії. Хто ж вона, Роксолана? Чому саме її ось уже більше чотирьохсот років пам’ятають і шанують? Чому саме їй присвячують наукові дослідження, про неї пишуть і оповіданнях, повістях, романах, її портрети й сьогодні прикрашають музеї (у Національному музеї у Львові знаходиться портрет Роксолани — робота італійського майстра XV ст.).
 
«Роксоляна» («Роксолана») — повість історична. Розпочинається вона розповіддю про підготовку до весілля Насті Лісовської, дочки о. Луки Лісовсько-го, і Степана, сина львівського купця. Та, як говорить народне прислів’я — «Не знаєш ранком, що буде ввечері». На містечко напали турки і взяли в полон чоловіків і жінок. Серед них була й Настуся… На невільничих базарах дівчину тричі перепродавали і така, мабуть, воля Божа — вона потрапила до гарему Сулеймана. Тут полонянка виконувала різну роботу, носила воду для миття кам’яних сходів, тіпала килими, сиділа як сторожа в передпокоях. Саме тоді, як говорить автор, «надійшов пам’ятний день і таємнича година її долі». Стоячи біля дверей султанської одаліски, вона не мала права піднімати очі не вели* чезнішого з найвеличніших, а все ж не втрималася — і один раз, один-єдиний раз боязко глянула на того, кого так пристрасно чекала дружина.
 
Дівчина-християнка вразила Сулеймана своєю красою, а пізніше й розумом. Вона добре розумілася на Корані (цьому навчив її побожний учитель Адбуллаг), говорила з падишахом сміливо, переконливо. Знала, що згідно з Кораном чоловік не може силою взяти дівчину, бо то великий гріх. Слова дівчини сколихнули душу Султана. З ним ще ніхто так не говорив, окрім рідної матері. Та не тільки зміст слів зацікавив його, «але й свобідна форма, і вже перший акорд її, перші слова: вічна правда, рівність перед Богом. Ще не маючи волі, будучи невільницею, Хуррем у розмові з Сулєйманом на його запитання, що ти робила б, якби сповнилося твоє бажання, відповіла: «Я будувала б, будувала багато… наперед збудувала б велику імарет (кухню для убогих), …велику дарешттіру (лікарню) …каравансерай для подорожніх і чужинців». Сулеиман відзначив про себе: ця дівчина маж не лише великий розум, але й дуже добре серце, вона не забуває людей з країни, з котрої потрапила до Туреччини. З часом Ель Хуррем отримала волю, прийняла іслам, стала дружиною Сулеймана Великого, народила трьох дітей: «Вона блистіла умов і веселістю, безоглядністю і милосердям».
 
Молода дружина падишаха швидко набула визнання. Згадаймо розділи повісті, присвячені обрізанню першого сина. Представник посольств з Венеції, курдійські еміри просять послухання у Роксолани, хоч і були допущені на цю урочистість за дозволом султана. До Хуррем, яка ходила «без заслони», часто заходили чужі люди, майстри, учені й поети», муляри й будівниці, кожного вона приймала, і кожен з низ «дивувався її розмов і зацікавленням». Навіть проповідники Корану просили Султан Величавий, володар трьох частин світу, прислухався до просьб і порад Ель Хуррем. І влада його із любові великої переходила в руки його жінки». У народі кажуть, коли влади багато, то горе поряд ходить. Так сталося і в житті Роксолани. За певних обставин вона «запахла кров’ю». Ви скажете, що заради рідної дитини можна йти на злочин. Це істина, але й убивство іншої людини — великий гріх. Визир говорив правду, та й сама Хуррем знала, що охрестила сила… Що керувало могутньою дружиною Сулеймана в той момент, коли вона говорила неправду про візира. Хіба лише думка про сина?
 
Важливим епізодом для характеристики Роксолани буде розповідь автора про другий джігат Сулеймана. У відповідальний момент вона переконала мужа не йти в наступ проти німців. Свої дії пояснила так: Султан може бути переможеним і померкне його зоря, а ще жоден із синів «не годен усісти на престолі султанів, ні піднести меча проти бунту».
 
Хочу сказати кілька слів про зовнішню красу Роксолани. У примітці до повісті «Роксолана» читаємо, що італійський художник, який бачив султаншу, такі спомини: «…та пані, по народності русинка, не була гарна, але приємна». Та кожен має своє поняття про красу. Портрет, що знаходиться у Львівському національному музеї, вказує, що вона була дуже гарна: «делікатна, дуже скромна і дуже спокійна з вигляду, — така спокійна, що успокоює навіть погляд на її портрет». Автор повісті часто згадує очі Роксолани, а очі, звісно, — дзеркало душі. Вони були сині, часом випромінювали ласку, а іноді — в них мигтіла чаша чорної отруї». Прикрашало дівчину й волосся: воно було золотисте і сяяло так, що аж очі засліплювало. Сулейман запримітив, що личко в невільниці «біленьке як сніг з таким відтінком, як у першого пуп’янка рози, а таке лагідне, як у його матері, що все боїться за нього». І все ж Роксолана зійшла на незвичайну висоту завдяки винятковій силі характеру, мудрості, знанням, набутим наполегливою працею і чи не останню чергу — жіночій принадності.
 
Думаю, що образ Роксолани, місце цієї жінки в історії тієї епохи потребують додаткового дослідження, бо секрет її успіху не відкритий і досі.
 
Стислий переказповісті В. Назарука «Роксолана»
 
У гарячий літній вечір 1518 року зі Львова до Рогатина їхав купець Дропан женити свого сина Стефана на дочці отця Луки Лісовського Насті. Молодий аж цвів од радісного нетерпіння. Його батьки не дуже раді були небагатим родичам, а рідні молодої не імпонував наречений — "крамар", та все ж якось домовилися.
 
Перед весіллям Настя звернулася до ворожки, щоб та сказала їй про майбутнє. Молода циганка наворожила, що буде в попівни два весілля й один муж, що ходитиме в перлах і шовках, а руки будуть у крові.
 
Під час вінчання у церкві сталося страшне — налетіли татари, побили всіх, попалили все, а Настю й Стефана взяли в полон.
 
Уранці татарський обоз рушив на схід. Дівчат тримали окремо, котра не могла йти, ту везли на підводі, а хворих чоловіків убивали. Настуня йшла й молилася. Серед полонянок вона здавалася найспокійнішою, тому сторожі, дивлячись на неї, часто повторювали "Хуррем!", що значило, мабуть, спокійна, безжурна або ж весела.
 
Дівчина не могла їсти татарської страви з борошна та кінської крові, швидко ослабла. їй дали кілька батогів і кинули на воза. Напівпритомна, вона подумала, що коли б послухала матері й пішла в монахині, то не спіткала б її така доля — татари не зачіпають "наречених Бога".
 
Вночі на татарську валку напали козаки. їм вдалося відбити поло-них чоловіків, проте багато й загинуло при цьому й тих, і інших. І Татарський обоз дійшов нарешті до Криму. Настуня вперше побачила море. Наступного дня в табір почали приходити купці, придивлятися до "живого товару".
 
Дівчину викупив старий турок, купець Ібрагім зі своїм вірменським спільником. Вони побачили надзвичайну вроду Насті й вирішили підгодувати її, дати змогу відпочити, а потім продати багатому панові у Кафі. У Кафі за день продавалося до 30000 невільників та невільниць. Там була і християнська церква отців тринітарів, що займалися викупом невільників.
 
Ібрагім та вірменин здали Настю у спеціальну школу для невільниць. Там їй дали змогу покупатися, одягтися як слід. "Опікуни" навіть не впізнали її спочатку, залишилися дуже задоволені.
 
Між багатьма невільницями були й українки. Настя присусідилася до них, повеселішала. Дівчата розповіли їй, що тих, хто має червону стрічку, одразу не продадуть, а за цей час, може, родичі дізнаються й викуплять. Тут за непослух дуже б’ють. Гірших на вроду дівчат беруть до важких робіт, її ж, наприклад, будуть учити читати й писати по-їхньому, рахувати, щоб потім продати як служницю до гарему якогось могутнього пана.
 
Настуня вирішила добре вчитися у школі, запам’ятати всю науку, в цьому, можливо, й є її спасіння. Вона розпитувала в учителів, у товаришок про все, жадібно рвалася до знань. Була там і наука, як поводитися з чоловіками — молодими та старими.
 
Настуня помітила різницю між учителями. У Абдуллага не було іншого бога, крім Аллаха, іншої влади, крім султана. Він був добрий, приємний чоловік, але нагадував вола в упряжці, що крутить один круг. Італієць Річчі в усьому підкреслював вагу і значення людської думки, винахідливості й праці, оптимізму. Особливо дівчину вразила розповідь учителя про те, що на Заході жінки займаються і торгівлею, і наукою, і навіть державними справами. Вона відчула (в неволі!) себе людиною. Разом з тим Настуня відчувала, що вчитель недаремно їй усе так докладно розповідає про змови, інтриги великих, що має якусь таємну мету. І справді, якось Річчі запропонував їй тікати з ним на Захід. Вона була вражена і спромоглася сказати лише, що подумає.
Дивіться також
 
Тим часом наречений Стефан зібрав викуп, приїхав із польським посольством до Кафи, але ніде не знаходив Настуні, не підозрюючи, що вона від нього через вулицю.
 
Пройшло два роки. Якось Настя побачила турецькі галери з вікна своєї кімнати й почула крики. Помер старий султан, і на престол вступає молодий Сулейман, який, за передбаченнями, буде найвеличнішим із султанів. Було пророцтво й про його дружину — чужинку з великим розумом і великою гордістю, що принесе багато добра й багато лиха в усіх землях Халіфа.
 
Усіх дівчат зі школи повезли на ринок у Царгород. По одній продавали товаришок Насті, і вона зі слізьми прощалася з ними. Нарешті, обмацавши як річ, купили й Настуню чорні слуги якогось багатого дому. Виявилося, що потрапила вона служницею до гарему самого султана.
 
Дівчина згадала челядь у домі батьків, пригадуючи, кого вона любила й за що, а кого — ні. Настуню вибрала собі одна з одалісок султана, і вже на другий день вона почала пізнавати життя великого гарему, його звичаї, заздрощі, інтриги й ненависть. Розмови султанських жінок, одалісок і служниць крутилися навколо особи молодого султана. Скоро Насті все це набридло. Була весна. Буяли, розливали пахощі різнобарвні квіти в саду султана. Дівчина привчилася до всякої роботи й навіть до тихого безцільного сидіння в передпокої своєї пані:
 
Увечері великий візир повідомив пані, при якій була Настуня, що її відвідає падишах. Одаліска пожвавішала, одягла найкращі шати, прикраси, покропилася дорожчими пахощами. Слугам наказала стояти біля дверей і не дивитися в очі султану, коли той ітиме. Насті було цікаво побачити великого султана, перед яким дрижали мільйони людей і навіть дикі татарські орди, що нищили її край. її серце забилося неспокійно… Вона скромно стала біля дверей, обіпершись об ґрати вікна, за яким цвів жасмин, таємничо сяяв місяць. Не дивилась на султана, глянула лиш раз. А він зупинився, довго на неї дивився, а потім сказав, щоб пішла із ним.
 
Настуня пішла, супроводжувана злими поглядами своєї пані та заздрісними інших.
 
Сулейман був стрункий та високий, з чорними блискучими очима, матово-блідим лагідним обличчям, з тонким орлиним носом, тонкими вустами. У погляді світилися спокій і розум.
 
Султан помітив її переляк і сказав, що тепер не мусить повертатися до своєї пані, вона сама стає панею. Настуня насмілилася й сказала, що Коран забороняє мусульманам насилувати невільниць проти їхньої волі. Сулейман дуже здивувався, що вона добре знає Коран, що може вимовляти такі речі. Почав розпитувати, хто вона й звідки, запропонував стати його одаліскою, але дівчина сказала, що віддаватися можна лише коханому. Знову здивувався султан, адже будь-яка дівчина з його імперії мала б це за щастя, не сміла б відмовити, а тут якась чужинка, невільниця… Чим же він може їй сподобатися? Дівчина відповіла, що їй може подобатися лише той мужчина, який не думає, що має право й може робити з нею, що схоче. Сулеймана розбирали і гнів, і цікавість. Він сказав, що може взяти її до гарему як невільницю. "Тоді й матимеш тільки невільницю", — відповіла Настуня. Султан запропонував їй владу над усіма його палатами, а вона сказала, що хоче влади над усіма його землями! Той був вражений, заінтригований, а Настуня відчула, що розпочала перший бій з могутнім падишахом.
 
IX
 
Після несподіваного знайомства з найвищою особою на всім Сході поверталася Настя до своєї службової кімнатки і відчула на собі цікаві, заздрісні та навіть сповнені ненависті погляди. Тепер їй кланялися й слуги, і навіть пани. У кімнаті чекав сам великий візир зі слугами й перевів її до нових, гарно прибраних кімнат. Угадував кожну думку збентеженої дівчини. Вранці Настя подумала, чи не сон це. Але побачила прекрасні кімнати, одяг, парфуми, своїх служниць. Султан теж встав з думкою про чужинку-невільницю. Вона дуже нагадувала йому матір, що одна-єдина наважувалася говорити йому правду у вічі, бути й лагідною, і твердою одночасно. Не знав, що робити, адже чужинка — християнка. Тому покликав ученого Мугієддина для поради. Той запропонував звернутися до монаха, який прийняв магометанство, щоб прекрасну чужинку повернути у віру Магомета.
 
Колишній отець Іван розказав Насті про Матір Божу Воротарницю в Іверській іконі на святім Афоні, котра ходить боса по камінню і прощає людей, які покаялися. Дівчина спитала, чи всі гріхи прощаються. Колишній монах відповів, що всі, окрім гріха проти мужа.
 
Тоді Настя сказала, що це гріх проти одної людини, а як же тоді можна простити гріх проти цілого народу, проти віри. І вирішила по їхати сама до Матері Божої Воротарниці спитати поради, хоча жінок здавна не пускали на святий Афон.
 
X
 
Султан уже знав про бажання Насті Хуррем, але подумав, що не буде його задовольняти. Коли прийшов до неї, то був вражений її красою та спокійною гідністю, яка все більше нагадувала йому мате рину. Султанові здалося, що слуги кланяються більше їй, ніж йому, володареві трьох світів. Вони вийшли в парк. А всі у великому палаці падишаха вже знали, що то майбутня султанка Місафір, наймогутніша зі всіх.
 
У парку було тихо й гарно. Молода Ель Хуррем зрозуміла, що те пер розіграється гра, яка вирішить, чи вона лишиться невільницею, чи стане наймогутнішою царицею світу.
 
Подякувала Сулейманові за гарний одяг хоч на короткий час. І засміялася, мовляв, спасибі й за це. Султан спитав, що б вона робила, коли б стала володаркою всіх його земель. Настя сказала, що збудувала 6 кухню для убогих, лікарню, баню, школу, бібліотеку, караван-сарай для подорожніх та чужинців. Сулейман подивувався великому розумові дівчини, гідної стати султанкою, її доброму серцю.
 
Таких розмов він не мав із жодною із жінок, і це його захоплювало. Хуррем стало соромно за свої перші з султаном розмови про те, що вона хоче весь його світ. Він же хотів для неї щось зробити і сказав, що вона може їхати куди хоче, аби повернулася. Молода невільниця розуміла, на яку жертву він іде, й відмовлялася, а султан наполягав. Обох захопила хвиля любові та щастя, і вони побігли на берег моря. Попросили у рибалок їжі, і ніколи ще султанові не смакував так сніданок, як тепер з його коханою.
 
Коли Сулейман спитав Настуню, який подарунок хотіла 6 отримати завтра, вона попросила, щоб до палацу привезли її вчителя Абдуллага, котрий міг би її ще багато чого навчити.
 
А в цей час колишні власники Насті хотіли з нею побачитися, щоб мати якусь корисну для себе інформацію. їх вигнали з палацу, сказавши, що незабаром весілля падишаха з Роксоляною Хуррем. Тепер, перелякавшись, вони хотіли якнайскоріше тікати й сховатися від можливого гніву султана, тим більше, що розшукують учителя Абллага. Ібрагім вирішує сам піти до палацу і сказати, де Абдуллаг.
 
XI
 
Вранці султанські галери припливли до Святої гори. Настуня почула дзвони, побачила дерева, що нагадали їй рідну землю. Вона Ішла в одязі султанського отрока й щиро молилася в душі.
 
Зустріла монаха-відступника, який представив її як улюбленого отрока султана. І з’ясувала, що в монастирі не знають про його відступництво,
 
Настя милувалася красою Афонської гори, розпитувала, хто вибрав її на святу обитель. Старець розповів легенду про Божу Матір Воротарницю, і з Настунею діялося щось дивне. Вона запитала, чому турки мають владу в багатьох землях, а ми — ні. Старець сказав, що вірності в нас не було, були злі вчинки, і ніхто їм не опирався!
 
Увечері прибули до Іверської обителі на іншому схилі гори. Заночували в келіях. Настя відчула, як її серцем оволодіває любов до Сулеймана. Вона не витримала, вийшла на подвір’я — хотілося побути ближче до ікони, хоч і чекала кожної миті окрику, що жінкам тут не можна. Стала молитися, просити поради. Вийшов і Сулейман. Дочекався, поки вона скінчить молитву. Потім пішли берегом моря.
 
У Настуні в душі боролися любов і віра. Раптом подув вітер, йти стало небезпечно. Султан обкутав своїм верхнім одягом Настю і став молитися. Гримнув грім, почалася злива. Настя дрижала, але не взяла каптан Сулеймана, щоб не наразити на небезпеку його здоров’я і щоб люди не подумали чого.
 
ХІІ-ХVІІІ
 
Гарем занепокоївся й запалав лютою ненавистю, дізнавшись, що І султан їде зі своєю невільницею, на котрій діадема із перлів. Увечері їй підкинули собачку з хрестом на спині і з написом "Твій калим". Сулейман, уперше побачивши сльози Хуррем, пообіцяв суворо покарати кривдників. Уранці вже карали двох євнухів та одаліску. І Настя пішла до султана, хоча вход до селямліку (чоловічої половини) жінкам заборонений, — просила помилування для трьох своїх кривдників.
 
Сулейман палав від пристрасті, дарував Хуррем прекрасні діадеми. Потім послав двох учених сповістити, що дарує їй волю. Настя ж відповіла, що приймає магометанство. Учені сказали, що вона, напевне, прийме звичай закривати обличчя перед чужинцями, на що та відмовила: про те нічого не говорить Коран. А ще підкреслила, що Коран радить брати одну дружину, а не багато, і вчені боялися, що Хуррем буде боротися з цілим гаремом, посіє смуту в місті і в державі. Готувалися до весілля. Настуня переживала, чи правильно чинить, що міняє віру, але любов перемогла всі почуття.
 
Пройшло бучне весілля з коштовними подарунками. Але найкращим подарунком стало відпущення багатьох українських дівчат-полонянок на волю.
 
Пройшов час, дервіші оголосили, що коли одна з жінок султана народить сина в річницю здобуття Стамбула, то той син матиме інакше значення, ніж усі діти султанської крові. І Хуррем саме в цей день народила сина. Вона сама його тихцем охрестила, як знала. На свято обрізання Селіма (Стефана, як назвала сина Хуррем) прибуло багато поважних гостей. Давали вистави для народу — показові бої, танці на линвах. Тривало це аж три тижні.
 
Потім почалися прийоми послів, учених, просто прохачів, які скоро набридли Хуррем.
 
Одного разу прийшов Агмет-баша і попросив велику суму грошей за те, що збереже таємницю охрещення її сина. Хуррем дуже злякалася, вирішила діяти, хоча не хотіла, щоб кров була на її руках. Вона пішла до зали Ради Великого Дивану, розплакалася і сказала, щоб заарештували Агмеда-башу і Гассана, які її оббрехали. Тих одразу ж забрали й стратили, навіть не вислухавши перед смертю.
 
Передбачення про султанку Місафір справджувалися. Ель Хуррем домоглася того, щоб султан мав за жінку лише одну її, щоб він дав гроші на побудову величної мечеті, щоб вона керувала всім у палаці, навіть побувала на кухні.
 
По п’ятницях Роксоляна виїжджала до мечеті в золотій кареті, а обабіч її шляху стояла в два ряди убога біднота, просячи милостині. Одного разу до неї кинулася вбога жінка. Це була мати Настуні. Роксоляна взяла її в палати до себе, привітала, розпитала про все й була дуже рада. Звістка про те, що султанка не стала цуратися своєї вбогої матері, додала їй ще більшого авторитету в імперії.
 
До Роксоляни зверталися тисячі людей по допомогу, за справедливістю, і вона з помічниками намагалася в усьому розібратися. Султан усе більше любив Ель Хуррем, радився з нею, ні в чому не відмовляв. Коли пішов на священну війну Джігад, її залишив намісницею Стамбулу. Тоді Роксоляна дізналася, що є речі страшніші за війну — заколот у війську, і що Сулейманові довелося потопити в крові один такий бунт при вступі його на престол. Незабаром у султанки народилися син Баязед і дочка Мірмаг. Вона постійно мучиться думкою, що за законами османів наступником султана може стати лише первородний син від першої жінки, тобто Мустафа, а не її син, і шукає способу усунення того.
 
Ель Хуррем вирушає в паломництво (гаддж) до гробу Пророка, долає надзвичайні труднощі, показує чудеса витривалості й мужності. У святій печері зустрічає дервіша, котрий розказує про неї та |її майбутнє. Роксоляні пророкують, що первородного сина Мустафу вона усуне руками батька за допомогою фальшивих листів, Селім стане наступником, а Баязед виступить із заколотом проти батька й буде покараний ним.
 
 
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
 
Історична повість із XVI століття розповідає про унікальний випадок в історії, коли жінка-полонянка, християнка, стала дружиною наймогутнішого султана Оттоманської імперії Сулеймана Пишного, вплинула на долю не лише багатьох людей, а й цілих народів та держав. В її образі поєдналися любов і ненависть, ніжність і мужність, доброта і жорстокість, державний розум і дрібна підступність, марнославство. Секрет її успіху не відкритий і досі.

Похожие статьи:

Учебный залШкільні твори за творчістю М. В. Гоголя

Учебный залШКІЛЬНІ ТВОРИ за творчістю Т. Г. Шевченка

Учебный залШКІЛЬНІ ТВОРИ. Людина, професія, суспільство

Учебный залШкільні твори. Лірика П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри

Учебный залШКІЛЬНІ ТВОРИ. Повість Гоголя «Тарас Бульба»