ШКІЛЬНІ ТВОРИ. П'єси Івана Карпенка-Карого

          

 

"Сміх крізь сльози" в п'єсах Івана Карпенка-Карого

 

У п'єсі "Суєта" Карпенко-Карий словами свого героя Івана Барильченка каже: "Комедію нам дайте, що бичує сатирою страшною всіх і сміхом через сльози сміється над пороками і заставляє людей, крім їх волі, соромитися своїх вчинків". І. Тобілевич так і намагався писати комедії. Його п'єси заставляють людей соромитися не тільки своїх вчинків, але й вчинків героїв, яких драматург "бичує сатирою страшною". Шляхом комізму Карпенко-Карий бажав показати тяжке життя народу, його прагнення до волі, викрити представників української буржуазії, її хижацьку суть, розкрити ідею боротьби проти системи гноблення українського народу. Я вважаю, що найкращими прикладами цього можуть правити його комедії "Хазяїн", "Мартин Боруля", а також комедія "Сто тисяч".

 

 

 

У комедії "Мартин Боруля" драматург висміяв шляхтича Мартина Борулю, який протягом довгого часу добивався дворянського звання. Мартин Боруля заводить у домі "дворянські порядки", а довідавшись про поразку, спалює документи, кажучи при цьому: "Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала". Це саме сміх крізь сльози. Доклавши стільки зусиль, коштів, часу, потріпавши удосталь нерви домашніх, він не отримує нічого. У комедії "Мартин Боруля" автор уміло створює гострі комічні ситуації, реалістичні образи, тому п'єсу І. Тобілевича і називають однією з найкращих в українській літературі.

 

 

 

Тема комедії "Сто тисяч" — влада грошей у капіталістичному світі. Головний герой комедії, Герасим Калитка, мріє скупити всю землю навкруги. За три тисячі карбованців він купує сто тисяч фальшивих, бо купував він їх у такого ж шахрая, як і сам. Довідавшись про обдурення, Герасим намагається покінчити життя самогубством, та Копач випадково врятовує його. "Ха-ха-ха!.. Сто тисяч! Обкрали… Ограбили… Нащо ви мене зняли з Верьовки? Краще смерть, ніж така потеря!" — ридаючи, каже Герасим Калитка Копачу. Це теж сміх крізь сльози. Зажерливий і користолюбний, він не зміг перенести такого шахрайства по відношенню до себе. Але, я впевнена, якби йому спало на думку "провернуті!" таку операцію, він з чистим сумлінням пішов би на це. Такі його вислови: "бери і в свого, і в чужого", "гроші всьому голова" яскраво свідчать про це. Трагікомізм його становища наводить на думку, що такі життєві конфлікти були типовими для капіталістичного світу.

 

 

 

П'єси "Розумний і дурень", "Сто тисяч", "Хазяїн" створюють ніби трилогію, остання і, як я гадаю, найкраща частина якої — комедія "Хазяїн". На її прем'єрі у Києві головного героя, мільйонера Пузиря, грав сам Карпенко-Карий. Тема п'єси, за словами автора, — стяжання заради стяжання, без жодної іншої мети. Землі у Пузиря більше, ніж у цілому графстві, всю він її заробив своєю працею. Не можна сказати, що він нерозумна людина, але неосвічена — так: "Не знаю, я на степах у Гоголя не бував". Цей вислів теж у якійсь мірі сміх крізь сльози — багата і розумна людина не знає, хто такий Гоголь. Його користолюбство не має меж. Про це яскраво говорить причина його загибелі: врятовуючи кілька зернин, що могла з'їсти гуска, він втрачає життя. З п'єси "Сто тисяч" ми дізнаємося, ким раніше був Пузир: "Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапки скидала, а тепер розжилася, кумпанію з панами водить і зараз морду пиндючить перед своїм братом!". Будучи спочатку "так собі хазяїном, з середнім достатком", він користувався правилом: "аби бариш, то все можна", а потім "де воно й набралося". У цій п'єсі чітко вимальовується механізм блискавичного збагачення мужика. Талант стяжання Пузиреві даний від природи, тому він навіть смертельно хворий (сам винен, бо, жаліючи грошей, не дав згоди на операцію) виходить дивитися на куплених овець. Та це лише один з прикладів його ненажерливості. Літературні критики гадають, що комедія або трагікомедія Карпенка-Карого "Хазяїн" — найкраща п'єса з вісімнадцяти, створених драматургом.

 

 

 

В усіх трьох комедіях І. Тобілевич невипадково використовує, можна сказати, літературний засіб "сміх крізь сльози". Він допомагає краще розкрити ті самі негативні риси характеру людей, які повинна висміювати комедія. Прикладів дуже багато. Пузир підрізає бороду, "щоб видко було орден". Мільйонер, а ходить вдома у латаному халаті, а на вулиці — в старому кожусі. Це ставить його в комічне становище: одного разу Пузиря вигнав швейцар із земства, прийнявши за старця. Та й Боруля не кращий-Заводить у домі панські порядки: "Не можу уранці довго спать — боки болять, а треба привчаться! Воно якось так зовсім другу пиху тобі дає". Дворянство він не одержав лиш з однієї комічної причини в одному з документів хтось з чиновників невірно написав прізвище Борулі — Беруля. "Сміх крізь сльози" допомагає нам зробити вірні висновки з п'єс. Це ж смішно, коли робоча людина намагається жити по-аристократичному ("Мартин Боруля"). Ненаситна жадоба ніколи не приводить до добра ("Сто тисяч"). Зумівши піднятися на якийсь виший ступінь, зумій поводити себе гідно цього ступеня ("Хазяїн").

 

 

 

Справжня комедія завжди відзначається глибоким суспільним змістом і актуальністю, У своїх комедіях Карпенко-Карий вживав "серйозний" гумор. Він реально зображував дійсність, без шаржування, без зовнішнього комізму, тому його п'єси мають такий глибокий зміст. І. Франко сказав: "Карпенко-Карий — це "першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського життя, тому його п'єси з великим успіхом проходили і проходять не тільки в українських театрах".

 

 

 

Я вважаю, що великий український драматург І. Тобілевич зробив ще одне відкриття у драматургії — він примушує глядача сміятися крізь сльози.

 

 

Мартин Боруля — мій улюблений драматичний твір української драматургії другої половини XIX століття

 

Театр… В Україні завжди любили веселі, жартівливі сцени з народного життя. Вертеп, інтермедії на побутові теми були оригінальними першими виставами. «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Назар Стодоля» Т. Шевченка — це вершини драматургії першої половини XIX століття. Друга половина XIX століття була більш плідна на театральні вистави і драматургів, бо вже існували не лише аматорські гуртки, а з'явились і професійні театри. М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий — корифеї української драматургії того часу.

 

 

 

Серед розмаїття тематичного і жанрового мені найбільш сподобалась п'єса І. К. Карпенка-Карого «Мартин Боруля», яку Іван Франко назвав однією з найкращих українських комедій.

 

 

 

Серед драматичних творів особисто я надаю перевагу комедії: на жаль, в житті є багато негараздів, і, якщо на них не тикати пальцем, а з усмішкою натякнути, то, мені здається, буде більше толку. Чому? Бо ніхто не хоче бути осміяний, а якщо відкрито говорять про твої недоліки, то це, я так думаю, породжує протест.

 

 

 

В основу комедії «Мартин Боруля» покладено реальні події — прагнення деяких людей домогтися дворянських прав, бо за матеріальним становищем ці люди були набагато заможніші. Навіть деякі освічені люди того часу теж прагнули здобути дворянський титул, бо були більш освічені, ніж окремі дворяни.

 

 

 

Комізм ситуації в комедії «Мартин Боруля» полягає в тому, що, охоплений честолюбним бажанням перейти у вищий стан, Мартин Боруля втрачає і здоров'я, і повагу близьких. Він викликає двояке ставлення: і сміх, і жаль.

 

 

 

З усмішкою спостерігаєш, як Мартин Боруля «перевертає» все у своєму домі, у своїй родині — перелаштовуючи колишні порядки і стосунки на новий «панський лад». Він змушує всіх одягатись, говорити, чинити неприродні їм дії за етикетом дворян, хоча з деяких дворян і не потрібно брати приклад. Мартин поступово губить добрий і чесний моральний набуток, який йому передали предки. А рідні, спостерігаючи зміну в поведінці Мартина, не гніваються, а дивуються, бо бачать усю неприродність нових манер і поведінки глави сім'ї. Селянин-землероб, він згодом приходить до розчарування, що одна лише буква у прізвищі не дала йому дворянського сану, незважаючи на гроші, на нові порядки, які він започаткував у домі. Мені шкода наївного і добродушного Мартина.

 

 

 

Драматург підводить нас до думки, що гідність людини визначають не належність до привілейованого соціального стану, а чесна трудова діяльність, простота і щедрість у взаєминах із людьми.

 

 

 

Прочитавши п'єсу, я і посміявся з комічних її сцен, і водночас замислився, що подекуди і ми намагаємося зарахувати себе до того чи іншого товариства, і теж через ті чи інші причини бути кращими, заможнішими чи розумнішими. Значить, у багатьох із нас десь далеко в душі сидить свій «Мартин Боруля». А якщо вже замислився над цим сьогодні, в XXI столітті, то ось вона — сила таланту великого драматурга другої половини XIX століття — І. Карпенка-Карого.

 

Морально-етичні проблеми в комедії Івана Карпенка-Карого "Мартин Боруля"

    

Морально-етичні проблеми в комедії Івана Карпенка-Карого "Мартин Боруля"

      Драматургічна спадщина І. К. Карпенка-Карого — це самобутнє й цікаве явище в історії вітчизняної театральної культури. Невмирущу славу принесли митцеві його сатиричні комедії: "Сто тисяч", "Хазяїн", "Суєта". Сюди ж належить і комедія "Мартин Боруля", яка піднімає важливі морально-етичні проблеми і цим самим стає в ряд безсмертних творів.

      Драматург високо підносив роль сміху як засобу боротьби з людськими вадами. Дійсно, сміх — могутня зброя: те, над чим посміялися, втрачає свою значимість і з кумира перетворюється на предмет кепкування. Сміх примушує кожного з нас критично подивитися на себе і прагнути позбавитись тих чи інших недоліків у своєму характері.

      Сюжет комедії "Мартин Боруля" письменник будує на дійсних фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало часу — і марно: дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тобелевич, а в нових — Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитися в дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.

      Головний, персонаж комедії- це людина із заможної верхівки села. Мартин Боруля не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений деяких рис гуманності. Та, на жаль, це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти "на дворянську лінію". Коли б його спитали, навіщо йому те дворянство, він, певно, не зміг би пояснити як слід своє дивне бажання. Читаючи комедію, ми бачимо, що Мартин — гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; і авторитет, і гроші — все це у нашого героя є. Чого ж йому ще треба? Виявляється, треба титула дворянського, який, на думку Мартина, зробить його паном, а пан — це не мужик...

      У своєму домі цей "міщанин-шляхтич" (так назвав свого героя Журдена французький драматург Мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через свої химери, але терпить, бо вважає таку "домашню перебудову" шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство.

      Мартин велить своїм дітям називати себе не татом, а "папінькою", а маму — "мамінькою". Він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящої людини, від довгого лежання з незвички болять боки. Дочку Марисю хоче віддати заміж за "образованого чоловіка", сина Степана мріє бачити знатним чиновником. Смішно дивитися, як "правила" дворянського побуту суперечать традиційним порядкам сім'ї Мартина, викликають нерозуміння і подив членів родини.

      Розв'язка гостро драматична: Мартин скрізь зазнає поразки, і, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля — Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським.

      Висміявши таку поведінку свого героя, Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєї рідної землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаїв.

      Головне — не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.

 

Комедія Карпенка-Карого "Сто тисяч" і "вічна" тема влади грошей над людиною

 

Драматургія Карпенка-Карого розмаїта за тематикою, жанрами, образами… У багатогранних характерах він відобразив інтереси, прагнення різних соціальних слоїв українського суспільства: стяжателів землі, капіталу, земле-власників-мільйонерів і селян-бідняків.

 

 

 

Сила комедії "Сто тисяч" у тому, що в ній правдиво відтворено нові зміни в житті села, глибоко розкрито хижацька характер сільської буржуазії, нові її засоби експлуатації та збагачення.

 

 

 

Головним персонажем твору є Герасим Калитка. Життя в його розумінні складається з двох понять — грошей і землі, всі думки його і мрії, розмови і вчинки базуються на них. Земля для Калитки — це скарб, основа для наживи, тому він говорить про неї із захопленням, благоговінням: "Ох, земелька, свята земелька, божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку… Глянеш оком навколо — це твоє, там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і молосується жито: і все то гроші, гроші, гроші...".

 

 

 

Він не бачить іншої мети у житті, як накопичення землі, мріє про той час, коли його "розіпре грішми". Тільки гроші можуть визвати у нього лагідні слова, пісню, хвилинку уваги до жінки, навіть сльози.

 

 

 

Прагнення накопити грошей, землі і визначають його життєві принципи: "лупи і дай", "бери у свого і в чужого". Він засліплений жадобою багатств, для нього навіть життя нічого не варте. Калитка, ставши шахраєм, звироднів морально.

 

 

 

Тому, коли людина втрачає моральні якості, а над нею бере владу матеріальне багатство, вона перетворюється на жалюгідного "монстра". Таким став і Калитка.

 

Комедія І. Карпенка-Карого «Хазяїн» — видатне досягнення української драматургії XIX століття

 

Чим визначається цінність літературного твору? Мабуть, тими загальнолюдськими цінностями, які автор у досконалій художній формі показує читачеві і примушує його замислитися. А ще тим естетичним задоволенням, що одержує людина при спілкуванні зі Словом митця.

 

Такий справжній витвір мистецтва подарував нам І. Карпенко-Карий. Хоч його «Хазяїн» — сатирична комедія, чітко видно прагнення драматурга підвести читача до певних позитивних моральних висновків. Нещадно висміюючи все потворне і нице в житті, письменник-сатирик мріє, що в майбутньому запанують «вищі ідеали загального добра», зникнуть причини, які породжують зло і несправедливість, егоїзм і жорстокість. Про це І. Карпенко-Карий неодноразово писав у листах до сина Назара.

 

Сам драматург підкреслював, Що його «Хазяїн» — це «зла сатира на чоловічу любов до стяжання без жодної іншої мети. Стяжания для стяжания!»

 

На цю тему є багато творів у світовій літературі, але І. Карпенко-Карий підійшов по-новаторському до її розкриття. Оскільки, за висловом автора, «комедія ця дуже серйозна», у ній немає ефектних переплетень подій, інтригуючих колізій. Центр ваги драматичного сюжету автор «Хазяїна» переніс на глибоке розкриття людських характерів, психологічну мотивацію вчинків героїв.

 

Разом із тим письменник використав увесь арсенал класичних комедійних і сатиричних засобів та прийомів. Взяти хоча б прізвище головного героя — Пузир. У народі говорять: «Пузир дувся, дувся та й лопнув».

 

Узявши собі в голову ідею збагачення без будь-якої Мети, економлячи на всьому, навіть на власному здоров'ї, нехтуючи щастям дочки, Терентій Пузир прирікав себе на неминучу поразку. Усі сподівання хазяїна лопнули, як мильна булька: робітники не витримали нещадної експлуатації і збунтувалися; хитрий Петро Михайлов потрапив у в'язницю за злісне банкрутство і потяг за собою своїх спільників, у тому числі й Пузиря; дочка вирішила вийти заміж за Калиновича, якого любила, навіть без згоди батька. Гуси, скубучи одну з тисячних кіп хазяїна, остаточно підірвали його здоров'я. Тому закономірна як фізична, так і моральна загибель героя, бо ідея збагачення для збагачення позбавлена усякого здорового глузду, ще й шкідлива для оточуючих.

 

Героїв комедії І. Карпенко-Карий групує за принципом контрасту. Головному героєві Пузирю і його помічникам протистоять пан Золотницький, дочка Соня і учитель гімназії Калинович (до речі, прізвище теж промовисте).

 

Автор практично не втручається в дію, його ремарки дуже лаконічні. Тиради, монологи напружені, змістовні, з глибоким підтекстом, прихованим гумором чи сатирою.

 

Що не діалог, то, як кажуть, сміх і гріх. Наприклад, такий:

 

 

 

Маюфес.

 

А чи на вашім вокзалі можна пообідать?

 

П у з и р.

 

Я ніде на вокзалах не обідаю, бо возю свої харчі. Феноген!

 

<...>

 

Чи на нашому вокзалі можна пообідать?

 

Феноген.

 

Бухвет є.

 

М аю фе с.

 

Треба поспішать, бо їсти хочу, аж шкура болить.

 

Пузир.

 

Тут недалеко.

 

Маюфес.

 

Та мені небагато й треба: хоч би чарку горілки та шматочок хліба...

 

 

 

Розмова, на перший погляд, звичайна, про звичайні речі. Але який заряд комічності криється у підтексті! Особливо якщо пригадати, що власник безмежних земельних угідь, хазяїн сотень тисяч пудів пшениці й сорока тисяч овець відмовляє своєму спільнику по шахрайству в найпростішому обіді. То ж як не посміятися з безглуздої, вражаючої жадібності героя!

 

На розкриття авторського ідейного задуму — засудження «стяжательства» працює у комедії кожна деталь, кожен штрих. Ось латаний-перелатаний халат мільйонера, кожух, що «торохтить» і «смердить». У ньому Пузиря навіть до земського банку швейцар не пускав, не вірячи, що такий багатий хазяїн може ходити задля економії ледь не в жебрацькому одязі.

 

Мова кожного персонажа глибоко індивідуалізована і є його характеристикою. Так, у Пузиря — груба, лайлива мова., насичена дієсловами наказового способу, що відповідає його категоричному, жорстокому і деспотичному характерові, його неосвіченості. У Золотницького, Соні, Калиновича мова образна, метафорична, часом піднесено-книжна, з філософським спрямуванням. І що характерно — у мові практично кожного персонажа так і лунають, аж вибухають своєю влучністю та дотепністю прислів'я, приказки та фразеологізми: «не знаєш броду — не лізь прожогом в воду», «ярмо на шиї», «як свиня в моркву» (Пузир).; «кусок в горло не полізе», «попала на стежку», «серцем чула», «увійти в суть» (Соня); «не вмер Данило, то болячка вдавила», «чули дзвін, та не знаєте, відкіль він», «з пальця висмоктав», «з шкури вилізу» (Ліхтаренко); «і риби наловить, і ніг не замоче» (Феноген). Якщо цей перелік продовжувати, то довелося б переписати півкомедії. Висновок напрошується сам: І. Карпенко-Карий — великий знавець народної фразеології і майстер її доречного використання.

 

Найбільше мене вражає той факт, що багато сучасників драматурга, великих землевласників-аграріїв пізнавали себе у комедії і навіть підсилали до автора посланців із грошима, щоб вистава була знята з постановки. Чи це не свідчення майстерності письменника та його глибокої проникливості в суть явища?

 

Давно минули часи пузирів і феногенів, ліхтаренків та маюфесів, а гостре слово драматурга й сьогодні воює з людською жадібністю, обмеженістю, егоїзмом, жорстокістю. Нам близький гуманізм І. Карпенка-Карого — протест проти всякої наруги над людиною, проти попирания людської гідності. У справді мистецькому творі, яким, на мій погляд, є комедія «Хазяїн» І. Карпенка-Карого, завжди присутнє те, що непідвладне подихам часу.

Похожие статьи:

Учебный залТВОРИ за повістю Івана Франка «Захар Беркут»
Учебный залШКІЛЬНІ ТВОРИ. Поема І. П. Котляревського "Енеїда"
Учебный залСЕНС І ЦІННОСТІ ЖИТТЯ. Шкільні твори
Учебный залТВОРИ за романом П. Загребельного «Роксолана» та повістю О. Назарука «Роксолана»
Учебный залШКІЛЬНІ ТВОРИ. Повість Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»

Свежее в блогах

Они кланялись тем кто выше
Они кланялись тем кто выше Они рвали себя на часть Услужить пытаясь начальству Но забыли совсем про нас Оторвали куски России Закидали эфир враньём А дороги стоят большие Обнесенные...
Говорим мы с тобой как ровня, так поставил ты дело сразу
У меня седина на висках, К 40 уж подходят годы, А ты вечно такой молодой, Веселый всегда и суровый Говорим мы с тобой как ровня, Так поставил ты дело сразу, Дядька мой говорил...
Когда друзья уходят, это плохо (памяти Димы друга)
Когда друзья уходят, это плохо Они на небо, мы же здесь стоим И солнце светит как то однобоко Ушел, куда же друг ты там один И в 40 лет, когда вокруг цветёт Когда все только начинает жить...
Степь кругом как скатерть росписная
Степь кругом как скатерть росписная Вся в траве пожухлой от дождя Я стою где молодость играла Где мальчонкой за судьбой гонялся я Читать далее.........
Мне парень сказал что я дядя Такой уже средних лет
Мне парень сказал что я дядя Такой уже средних лет А я усмехнулся играя Словами, как ласковый зверь Ты думаешь молодость вечна Она лишь дает тепло Но жизнь товарищ бесконечна И молодость...