Над обрiєм жеврiє промiнь сонця,
Блищить на травах розсипом роса,-
Я в поїздi нiчному край вiконця
Вдивляюсь в даль крiзь луки i лicа...
А там десь, за туманом рiдна хата,
Палає мальва край ворiт рясна,
Бузок буя, калина, пахне м'ята,
Дитинства там мого живе весна...
Лишилось вже до неї не багато,
Година, двi-i ось вже ця краса!
Терпляче там чекають мама з татом,-
На скронях снiг i на очах роса.
О як же я їх хочу обiйняти!
I бiльше нi на мить не вiдпускать!
Натрудженiї руки цiлувати,
Маленькою знов донечкою стать!
Себе виню що бачимось не часто,
Що помiж нами села i мiста...
Щодня для них прошу у Бога щастя,
I свiчку ставлю перед образом Христа.
Нет комментариев. Ваш будет первым!
Свежее в блогах