Був зламаним, як м ст крихкий, П д утисками диво-м ста, У серц палкому

Був зламаним, як міст крихкий,
Під утисками диво-міста,
У серці палкому носив
Любов Нового егоїста.

Тут благодать з небес зійшла –
Одвічний лід враз розтопився.
Цвітінням трав Вона прийшла –
Він чистою росою вмився.

Гарніша весни, стан чудесний,
В очах відблискує кришталь.
Кохала дім свій безадресний.
Його ж скорила вічна сталь.

Утілившись в малого хлопця,
Він день і ніч чекав Її,
Втонув очима у віконці,
Поринув в світ ілюзії.

У такт з дощем лилися сльози.
Душа від трепету німа.
Листки торкалися об ноги.
У горлі стиснулись слова.

Не витримавши парадоксу
Любові, що малює гру,
Піддався звичному рефлексу:
Згасив палаючу іскру.

© Olga Kozhokar