Стискаючи в об ймах ноч Примару щастя, радост й тепла, Я знала лиш

Стискаючи в обіймах ночі
Примару щастя, радості й тепла,
Я знала лиш одне - до тебе хочу.
Але тікали в небуття усі слова.

Ти не тримав мене ні хвильки, ні секунди,
Мов сильну пташку, мов царицю мрій.
Від тебе лиш одне хотілось чути:
"Не покидай мене, бо я назавжди твій".

Я була гордим воїном на скелі.
Сміялася, коли в душі гроза.
Просила повернути мені стелю,
А ти подарував ті небеса.

Благала збудувати тут домівку,
А ти вказав на поле й усміхнувсь.
В ту мить було до болі гірко.
Та птахи гнізда і у полі в'ють.

Я подивилась у віконце світу:
"Я повернуся у твоє життя".
І у душі так раптом стало світло.
Мене чекає ток серцебиття...