Вони убивають себе механiчно.

Вони убивають себе механiчно.
Егоїстично
та трохи цинiчно.
Есхiл, Авiцена...
Зависла система
забутих на аркушi душ.
Й благально кричать "Анi руш!".
Безмежна пустеля
побiлена стеля,
та грати на вiкнах моїх.
Так iнколи смiшно
дивитись на грiшних
(пустих, безутiшних,
закоханих й нiжних),
зарiзаних, вдавлених, вбитих, скалiчених
та небом помiчених,
Всiх тих, в кого воля - це грiх.
От знову я чую їх смiх.
Коли вже стемнiло
мотузку та мило
отримав я замiсть компоту й пiлюль.
Вони ж стрiмко лiзуть до мозку пiвкуль,
та лиш набивають менi нових гуль.
Й вода в умивальнику крапає...
Буль.
Бували днi й гiршi.
Записую вiршi
в палатi на Фрунзе 103.
А в дзеркалi тихо
смiюсься вiд втiхи,
(у щастi та лисi,
по втраченiй стрiсi),
мої потойбiчнi брати.