Засп вала птаха на топол , Покотилося в длуння по земл .

Заспівала птаха на тополі,
Покотилося відлуння по землі.
Розійшлися хмари, наче долі.
Заховалися і зникли десь в імлі.

Ніжним ходом надвечір’я плине,
Рукавом торкаючись води.
Час іде, спливає без упину,
Без легкої, ніжної ходи.

Стомлені і змучені, ми знову,
День минулий в думці проведем.
Вітер заспіває колискову,
Ніби теж прощається із днем.

Сонце покотилося за обрій,
Полягали села спочивати.
Сіре небо запалило зорі
Ніжно так, щоб нас заколисати

Марина Фурса 2004