сонет 141
Кохання не читай в очах,
Що помічають ззовні вади, -
Воно у серця на плечах
Не бачить розуму поради.
Не в’язні органи чуття,
А ще не милий твій глас вухам;
Чекаю доступ в небуття:
Ті двері – незнайомі руки.
Слуга твій серце, бо дурне,
Ніхто не вправі це судити.
І з органів чуття збагне
Лише воно, як це – любити.
Ця пристрасть суперечна пара,
Яку прийму цілком як кару.