У закутку старенько к мнати, На третьому, десь, поверс життя Сидить

У закутку старенької кімнати,
На третьому, десь, поверсі "життя"
Сидить самотньо вбога Мати
Чекає шматка хліба від дитя.

І котятЬся ті сльози прямо в душу,
Старенька хустка гріє сивину.
Ночами сняться рідні груші
Й така ж старенька яблунька в саду...

Ночами мариться лелека,
Що на даху гніздечко звив колись
Тепер та "мрія" так далеко
Тепер і їй як птаху тому в вись...

Зосталась хата пусткою без неї,
І без молитв в куточку образи,
Все думала, що рідне, святе - "Нене"
Звучатиме для неї так завжди.

В фартух старенький, мовби, на господі,
Збирає усі сльози, як думки.
Чи то така тенденція, сучасна мода,
Що рідним дітям не потрібні їх батьки?

І душить те життя її щоденно,
На третьому десь поверсі "життя"
І розуміє Мати, що на старість
Своїм же дітям стала, мов, чужа...

© Яна Мельник