ШКІЛЬНІ ТВОРИ. Роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Лист до М. О. Булгакова (актуальність проблем, порушених у романі "Майстер і Маргарита")Шкільний твір.           Добрий день, шановний Михайло Опанасовичу.      Ось уже довгий час після прочитання Вашого роману "Майстер і Маргарита" я знов і знов у думках повертаюсь до його подій і героїв. Відверто кажучи, під час читання твору в моїй душі не виникало стільки сумнівів та осяянь, питань і відповідей, захоплення та відчаю, як після того, коли я закрила книжку. Все це прийшло потім, тоді, коли раптом я зрозуміла, наскільки влучно події роману, створеного у тридцяті роки минулого століття, відбивають нашу сучасну дійсність. Тепер я знаю: цей твір мав обов'язково з'явитися у моєму житті, щоб стати символічним трампліном у дорослий світ і становлення мене як особистості та громадянина. Тому я вирішила написати Вам цього листа із вдячності за науку мудрості, честі та досконалості.      Та все ж мене дуже непокоїть Ваша переконаність у необхідності боротьби зі злом силами іншого зла, бо ще з часів дитячих казок ми звикли до висновку, що зло можна подолати тільки добром. Але життя — не казка. Як часто у ньому зневажаються святі споконвічні підвалини: віра в Бога, повага до духовних цінностей, які не існують для тисяч Берліозів і Бездомних! І відплата за таку злочинну бездушність — трагедія (за романом — смерть Берліоза). Знаєте, Михаиле Опанасовичу, я б, мабуть, не здивувалась, якби таке трапилось і в наші дні: при сучасному рівні бездуховності залишається тільки порадити деяким громадянам триматися подалі від трамвайної колії...      А споглядаючи за виступом Воланда з його челяддю у вар'єте, мимоволі відчуваєш себе глядачем на карнавалі, де під масками героїв криються сучасні ловці легкої наживи. На жаль у погоні за нею їм ніколи угледіти ілюзорність такого "щастя", диригентом котрого є сатана-експериментатор.      Подібного "щастя" намагаються ухопити і сучасні "творчі особистості з МАССОЛІТу", які щосили прагнуть одержати "заповітний членський квиток", що надає їм право отримувати пільги та привілеї. Як же прозоро це нагадує деяких представників сучасного чиновництва! Як бачите, Михаиле Опанасовичу, через сімдесят років Ваш меч сатири ще рано ховати в піхви, бо не кожен здатний зробити правильний вибір і зайняти гідну позицію, як це зробив Іван Бездомний.      Мені дуже сподобалася Ваша думка про вірність своїм принципам, про недопустимість чинити негідні вчинки на догоду іншим. Яким же тягарем на душі, яким розкаянням був покараний за це Понтій Пілат, що підтримав волю Синедріона всупереч власним переконанням! І коїться злочин, який возвеличив засудженого та вкинув у пекло страждань судцю. Від давньої Іудеї через Вашу душу до наших днів простягалася нелегка дорога з покажчиками "повчання" і "застереження". Тільки б не обірвалася вона перед серцем сьогоднішнього Пілата! Тільки б не скоїв він лиха, зрадивши здоровий глузд під тиском неприборканої та некомпетентної юрби!      Чи не така зрада породила і продовжує породжувати проблеми сучасності, схожі на висміяні у "Мастері і Маргариті"? Христос страчений. Свавілля безпринципності, хабарництва, п'янства, фальші, безчестя, злочинності. Хіба це — не сьогоднішній день?      Як би мені хотілося, Михаиле Опанасовичу, розповісти Вам про те, що дуже багато змінилося у нашому суспільстві на краще під час видання "Майстра і Маргарити"! Але воно, на жаль, ще не в змозі здолати те зло, яке висміяли Ви у такій блискучій гротескно-фантастичній формі. Ось тільки чи дійсно для знищення цього зла потрібне ще більш нещадне і сильне зло?      Мені здається, що Ваша лірично-філософська поема в прозі про любов і моральний обов'язок, про нелюдськість зла та дійсну творчість все ж таки проголошує тріумф добра, яке завжди є подоланням темряви, пориванням до світла.      На все добре Вам, Михаиле Опанасовичу! Київ у творчості і в серці Михайла Булгакова.Шкільний твір. Російський письменник Михайло Булгаков народився у Києві. Це місто він упродовж свого нетривалого життя любив особливою любов'ю. Рідне місто письменника згадується у всіх його творах, хіба що крім роману "Життя пана де Мольєра". Особливо багато описів Києва у романі "Біла гвардія": "Як багатоярусні стільники, димилося, і шуміло, і жило Місто. Прекрасне в морозі і тумані на горах, над Дніпром. Цілими днями підіймався гвинтами із незліченних труб дим до неба. Вулиці курилися димкою, і скрипів збитий велетенський сніг". Коли майбутньому письменникові виповнився рік, родина Булгакових переїхала на вулицю Воздвиженську, яка одним кінцем виходила на Андріївський узвіз. Судячи з творчості Булгакова, тут пройшли його найщасливіші роки. Бо саме Андріївський узвіз багаторазово описаний у його творах, опоетизований, а уздовж його бруківки назавжди поселилися тіні булгаковських героїв. З будинку № 13, описаного у багатьох творах, навесні 1916 року молодий лікар Михайло Булгаков поїхав на фронт. Він був добровольцем Червоного Хреста і ніколи не уникав кровопролитних боїв. Сюди ж повернувся Булгаков у вересні того ж року. Його відкликали з фронту і призначили земським лікарем глухого смоленського села. Ще раз ходив бруківкою Андріївського узвозу у вересні 1921 року. Тоді була його остання зустріч з матір'ю, яку він любив світлою синівською любов'ю. На початку "Білої гвардії" Михайло Булгаков писав: "Мамо, світла королево, де ж ти?" А ще раніше у холодній і голодній Москві, коли-він до виснаження працював ночами над своїми творами, серце завжди зігрівали спогади про Київ, любий серцю узвіз і звичайно — про матінку. Про це свідчать листи Булгакова до матері: "Найприємнішим спогадом упродовж останнього часу є — вгадайте що? Як я спав у Вас на дивані і пив чай з французькими булочками. Дорого віддав би, щоб хоча б на два дні знову так лягти, напившись чаю, і ні про що не думати. Так сильно втомився". У творах Булгакова є свій особливий образ, неповторний, суто булгаковський — образ Києва. Решта деталей лише доповнює образ Києва: знамениті київські зими, київські сади і парки, київська архітектура. Він любив київські зими і сніги: "… а взимку не холодний, не жорсткий, крупний лагідний сніг". З часом його улюблений білий колір стане символом небуття. Цей колір почне домінувати у багатьох творах Булгакова. В останній редакції роману "Майстер і Маргарита" перед Маргаритою, яка буквально купалася у трояндах, раптом з'явилися невідомо ким поставлені конвалії — квіти весняні, духмяні, але знову ж таки — білосніжні. Я люблю і Київ, і Булгакова, для мене це щось нероздільне. Хіба не прекрасні слова його: "І було садів у Місті так багато, як ні в жодному місті світу..." А ще він називає Київ перлиною, і це йде від серця письменника. У мене навіть склалося таке враження, що коли Майстер прощався з містом назавжди, автор думав про Київ, про панораму, яка відкривається з високих дніпровських круч, звідки "… виблискував електричний білий хрест в руках велетенського Володимира на Володимирській гірці..." Так писав Булгаков у "Білій гвардії". У "Майстрі і Маргариті" події відбуваються у Москві, але уважний читач може відчути ледь вловиму присутність Києва. Якщо не в описах, то принаймні в думках великого письменника.  Роль біблійних сюжетів у романі М. Булгакова "Майстер і Маргарита".Шкільний твір. Що надихнуло Булгакова на написання роману всього життя "Майстер і Маргарита", залишається загадкою. У тій частині, де йдеться про суд і страту Ісуса Христа, автор не дотримується догм християнської церкви. У цьому немає потреби, адже це художній твір, і звернення до біблійних легенд і переказів лише підсилює розкриття основної теми роману. Булгаковський Ієшуа — не юдей, йому не 33, а 27 років, він знає багато мов, він — філософ, психолог, мудрий мандрівник-проповідник. І учень у Ієшуа всього лише один — колишній збирач податків Левій Матвій, який по-своєму тлумачить проповіді Ієшуа. На запитання Понтія Пілата, яким чином Ієшуа промовляв крамолу проти великого кесаря, арештований чесно відповів: "Було це так. Юда виявив зацікавлення моїми думками, пригостив мене, попросив мене викласти свій погляд на державну владу, відказав, що будь-яка влада — це насильство над людьми і що надійде час, коли не буде влади ні кесарів, ані жодної іншої влади, людина перейде в царство істини та справедливості, де взагалі не потрібна ніяка влада". Ці слова Ієшуа і стали вирішальними для Понтія Пілата і поставили крапку у його ваганнях. Боягузливий Понтій Пілат визнавав лише владу кесаря. Йому страшно було навіть слухати подібні слова простого смертного. Саме з цієї ситуації випливає одна з основних ідей роману: "Найстрашніша вада — це боягузтво". Понтій Пілат не міг збагнути одну просту істину арештованого Ієшуа: усі люди добрі й треба все зробити, щоб допомогти людині виявити свою доброту, бо тільки добро може змінити світ. Прокуратор навіть перепитав Ієшуа, чи кат Щуролуп теж добра людина? На що арештант ствердно відповів: "Якби з ним поговорити, думаю, він перемінився б...". Понтій Пілат вирішив, що Ієшуа божевільний, і доля його була вирішена. Трагічною є в романі картина страти Ієшуа. Тим шляхом на Лису Гору підіймався і єдиний учень приреченого на страту. Він страждав від того, що нічим не міг зарадити. Він жалкував, що через свою хворобу не міг супроводжувати Ієшуа до міста, де вчителя схопили слуги прокуратора. Учень був одержимий думкою убити Ієшуа, щоб позбавити його мук і страждань. Як добре було б підскочити до воза, думав він, і вдарити ножем у спину приреченого на мученицьку смерть: "Ієшуа! Я вивільняю тебе і відходжу разом з тобою! Я, Матвій, твій вірний і єдиний учень!" Однак сталося те, що й мало статися. Ієшуа був підвішений на стовпі і повільно помирав, втрачаючи свідомість. Кат подавав йому на списі вологу губку з краплями води, а потім тим списом штрикав у обвисле тіло Ієшуа. Коли почалася злива, і кати повтікали, Левій перерізав пута і зняв зі стовпа спочатку вчителя, а потім і мертві тіла двох розбійників. Минуло кілька хвилин, і на вершині пагорба залишилися лише два тіла і три стовпи. Злива тривала, але на пагорбі й сліду не залишилося від Левія та його вчителя. Востаннє Левій у хітоні та сандаліях з'являється під час зустрічі з Воландом: "Я до тебе, дух зла і володар тіней, — сказав збирач податків Левій Матвій. — Він прислав мене. Він прочитав твір майстра і просить тебе, щоб ти узяв майстра з собою та винагородив його спокоєм". На запитання Воланда, чому вони не взяли Майстра до себе, Левій відповів: "Він не заслужив світла, він заслужив спокій". Велика символіка міститься у тому, що автор рукопису про Ієшуа і Понтія Пілата заслуговує саме спокою. Для Майстра спокій — винагорода і за страждання, і за пошуки сенсу життя. Спокій для майстра — це велика духовна гармонія між людиною і світом, це мрія про рай на землі, про царство істини й добра. Три світи у романі М. Булгакова "Майстер і Маргарита".Шкільний твір. I. Михайло Булгаков — "містичний письменник". (М. Булгаков — відомий російський письменник, публіцист, критик. Іронічно він називав себе "містичним письменником". Його твори незвичайні і багатопланові. Тут можна знайти і викриття вади державної системи, і протест проти абсурдного соціального устрою, проти насильства. Комічне і фантастичне у Булгакова слугують для руйнації міфу про начебто щасливе суспільство. Письменник показав справжню сутність суспільства.) II. Три світи у романі М. Булгакова. (Булгаков цікавився творчістю Г. Сковороди. Особливо вразив його трактат "Потоп зміїний". У трактаті Г. Сковорода висловив припущення про існування трьох світів: земного, космічного й біблійного. Кожен із світів, за Сковородою, має дві сторони — зовнішню (видиму) і внутрішню (невидиму). Три світи фігурують і в романі М. Булгакова. Ці світи існують самостійно, паралельно, але час від часу перетинаються, переплітаються і надають творові особливого художнього змісту.) 1. Земний світ. (Земний світ у романі Булгакова передається через зображення московського життя 30-х років. У ньому діють основні персонажі: Берліоз, Римський, Варенуха, а також багато інших дійових осіб цілком реального світу. Але цей світ виявився слабкий і незахищений під дією другого світу — космічного. Реальні люди зникали, божеволіли, а на тих, хто піддав сумніву існування решти світів, чекала смерть. За задумом Булгакова, такими слабкими і незахищеними були атеїзм та офіційна ідеологія того часу.) 2. Космічний світ роману Булгакова. (Космічний світ у "Майстрі та Маргариті" представлений Воландом і його почтом: Азазелло, Коров'єв-Фагот, кіт Бегемот, Абадонна, Гелла. Сеанси чорної магії маестро Воланда — відкрита іронія над світоглядом і психологією персонажів земного світу. Це і дощ із "червінців", що насправді були звичайнісінькими папірцями, і безжальність глядачів до Бенгальського, котрий спробував розвінчати магічні трюки Воланда. А коли глядачі все-таки помилували Бенгальського і попросили повернути йому голову й відпустити, Воланд мудро зазначив: "Що ж, вони — люди. Люблять гроші, але це завжди було. Людство любить гроші, хоч би з чого ті не були зроблені. Легковажні… Та милосердя інколи достукується до їхніх сердець...") 3. Біблійний світ. (Третій світ постає в історіях про Ієшуа Га-Ноцрі, Понтія Пілата, Левія Матвія, Юду. Біблійні сцени роману вражають мудрістю, діалогами, яскравими описами: "У білому плащі з кривавим підбоєм, по-кавалерійському шаркаючи ногами, рано-вранці чотирнадцятого числа весняного місяця нісана в криту колонаду між двома половинами палацу Ірода Великого вийшов прокуратор Іудеї Понтій Пілат". Булгаков не ставив собі за мету відтворити біблійні тексти, він вніс своє світобачення тих далеких у часі подій.) III. Художній ефект використання трьох світів у романі "Майстер і Маргарита". (Змальовуючи три світи окремо, автор наголошував на розриві між ними. Земні турботи людей призводять до того, що люди забувають про Бога, про його заповіді, а часом і взагалі заперечують його існування, як це робив виразник своєї доби поет Іван Бездомний. Вічні цінності за таких обставин відходять на другий план, затьмарюються щоденними турботами. А це означало для Булгакова, що світ не лише змінився, він утратив свою духовну суть і летить у прірву. Роман Булгакова — це попередження людству про наслідки втрати рівноваги матеріального і духовного, про наслідки від порушення законів буття. Однак на шляху до прірви ще можна зупинитися, переосмислити все і повернутися до витоків духовності. Тому й домінує у романі біблійна тема і тема Майстра, чий геній має божественну суть.)  Красива історія про красиве кохання (за романом М. Булгакова "Майстер і Маргарита").Шкільний твір. Вона вривається у сюжет роману Булгакова, як весняна гроза. Майстер так пригадував свою першу зустріч із Маргариток): "Вона несла в руках бридкі, тривожні жовті квіти. Біс його знає, як їх називають, але вони перші чомусь з'являються в Москві. Квіти дуже чітко виглядали на чорному її весняному пальті. Вона несла жовті квіти! Недобрий колір. Тверською йшли тисячі людей, але побачила вона лише мене одного і подивилася не те що бентежно, а якось навіть болісно. І мене вразила не так її врода, як надзвичайна, ніким не бачена самотність в очах!" Від цієї миті вже ніхто з читачів не залишиться байдужим до загадкового і прекрасного булгаковського образу. Зачарований Майстер пішов слідом за Маргариток). Розумний і талановитий Майстер боявся заговорити, бо не знав, що він може їй сказати, як утримати її, як не втратити назавжди. Але першою заговорила вона, спитавши, чи подобаються йому жовті квіти. "Ні", — відповів він. Однак саме ці бридкі жовті квіти, як привід поговорити, поєднали їх назавжди. Дві самотності проросли жовтими тюльпанами. Вона пояснила Майстрові, що несла в руках нелюбі їй жовті квіти лише для того, щоб Майстер нарешті Знайшов її: "Ми розмовляли так, наче були знайомі сто років… Невдовзі вона стала моєю таємною дружиною. Вона приходила щоденно, я чекав на неї з самого ранку — сідав до вікна і слухав, чи не стукне хвіртка… Ми знали, що це доля зіштовхнула нас на розі Тверської та того провулка і що створені ми одне для одного навіки..." Вона не лише кохалася на трояндах і тішила самотнє серце Майстра, вона була його найвірнішою Музою. Вона перечитувала написане і віщувала коханому славу, підганяла його в роботі над рукописом. Це вона стала називати його Майстром і шила для нього шапочку. Роман було закінчено, але його розкритикували на сторінках газет. Майстер був близький до відчаю, підтримувала коханого вірна Маргарита. Адже той роман був і нею вистражданий. Тож коли він Кинув рукопис у вогонь, вона кинулася витягати його голими руками. Невдача з романом наче відібрала у Майстра частину душі, він почав божеволіти. "Я зненавидів цей роман, і я боюся. Я хворий. Мені страшно..." — казав Майстер. Вона відповіла: "Боже, який ти хворий. Але я порятую тебе, порятую..." Тож коли Маргарита вранці не застала вдома Майстра, вона взялася рятувати його, рятувати їхнє кохання. Вірнішої подруги, ніж Маргарита, Майстрові годі було чекати. їх поєднало небо, тож жодні земні сили не могли їх розлучити. Всі випробування виявилися Маргариті під силу. Навіть бал у сатани в ролі королеви Маргарита заради коханого витримала з честю. Навіть для себе нічого не попросила Воланда після балу, аж поки він сам не наполіг. І лише тоді вона попросила повернути їй Майстра. Хворому і розбитому Майстрові потрібна була тільки вона — його Маргарита та ще — спокій. Рукописи не горять — одна з провідних думок роману Булгакова. Рукопис прочитав Ієшуа і послав Левія до Воланда, щоб той забрав закоханих до себе і подарував їм довгоочікуваний спокій. "Слухай безгоміння, — говорила Маргарита Майстрові, і пісок шурхотів під її босими ногами, — слухай і втішайся тим, чого тобі не давали в житті, — тишею. Дивись, он попереду твій вічний дім… Я вже бачу венеційське вікно і завитий виноград, він піднісся до самого даху. Ось твій дім, твій вічний дім". Маргарита заслужила своє щастя, врятувавши коханого. На мою думку, історія кохання Майстра і Маргарита — одна з багатьох прекрасних історій кохання, у світовій літературі.   

Похожие статьи:

Учебный зал → СОЧИНЕНИЯ по роману М. Шолохова "Тихий Дон"

Учебный зал → ШКІЛЬНІ ТВОРИ. Повість Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»

Учебный зал → СОЧИНЕНИЯ по роману Лермонтова "Герой нашего времени"

Учебный зал → СОЧИНЕНИЯ по роману А.С. Пушкина "Евгений Онегин"

Учебный зал → СОЧИНЕНИЯ по повести М. Булгакова «Собачье сердце»