ШКІЛЬНІ ТВОРИ. Повість Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»

Зображення народного життя і побуту в повісті і. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»

Повість Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я» — твір, у якому герої постійно потрапляють у комічні побутові ситуації. На прикладі сімейного життя Кайдашів автор показує побут, традиції та вірування українських селян того часу. Власне, саме життя родини Кайдашів є ілюстрацією буття простого народу, в якого визначальним було ставлення до майна.

Повість сповнена національного колориту. Письменник детально описує повсякденну працю селян, їхній одяг («кибалка… схожа на вінок… стрічки, квіти», «червона запаска, червоні чоботи, червоний, як жар, пояс...», «бряжчало на шиї добре намисто з дукатами»), оселі («білі стіни з червоною призьбою, одвірки з ясно-синьою фарбою з червоними смужками», «хата нова, велика, добре вшита»). Мова персонажів насичена прислів'ями та приказками («витріщив очі, наче корова на нові ворота», «наговорив сім міхів гречаної вовни», «чує, як у небі млинці печуть», «ой ти, дівчино, з кучерявої рути-м'яти звита та з гострої шельвії!»).

Автор змалював традиції та звичаї селян. Вони поважають неділю й празники і в ці дні «не роблять ніякої роботи». Мотря перед закладанням хати сіє на тому місці пшеницю, щоб визначити чи це місце «чисте». Омелько Кайдаш вірить, що «хто буде постить у п'ятницю, той не буде у воді потопати». Мелашка проситься до Києва, бо як з хати хтось піде їсти паску в Київ, то «бог благословить всю сім'ю» і буде великий урожай. Уявлення селян про господаря пов'язане з майном: «Чи гарна ж… хата?», «Чи добрі хазяї?», «Чи мають худобу?»

Ставлення до роботи і майна можна побачити, спостерігаючи за життям сім'ї Кайдашів. Родина Омелька Кайдаша живе у спокої та злагоді. Карпо та Лаврін Кайдашенки пораються коло господарства і множать домашні статки. Кожен з них мріє про майбутнє сімейне щастя, затишок, уподобаних дівчат, що мають стати їм за дружин, про лад та згоду у своїх майбутніх родинах. Але все змінюється, як тільки їхні мрії стають дійсністю.

Напрацювавшись на своєму віку на чужих людей та у власному господарстві, Кайдашиха сприймає своїх невісток як здорових роботящих наймичок та вважає: «Наш хліб їси, нам і роби». Вона не церемониться з молодицями, які чинять їй опір: «Як візьму кочергу, то й зуби визбираєш». Свекруха не вважає за потрібне дбати про них, перейматися їхніми проблемами. Вона відмовляється купувати обновки невісткам, а коли таке й траплялося, то здебільшого це гірші речі. Показовою є сцена, в якій Кайдашиха перерозподіляє відрізи товстого й тонкого полотна, напряденого тільки завдяки Мотрі: товсте призначається на сорочки чоловікові, синам і молодій невістці, а тонке і сніжно-біле — на святкові сорочки для самої Кайдашихи.

Мотря зрозуміла: «Із'їсть свекруха, люта змія, мій вік молоденький». Дуже швидко молода жінка показала свій характер: «Я вам, мамо, не наймичка» — і захотіла жити окремо. Не краща доля спіткала і Мелашку. її мати говорить словами з пісні: «У нас була, як рожа цвіла, а тепер така стала, як квітка в'яла». Мелашка, яка відразу після приходу стає новою наймичкою, опиняється між молотом і ковадлом: у хаті її день і ніч гризе свекруха, а за порогом, у сінях за неї береться Мотря.

Неможливість розв'язання конфлікту між ріднею за частину спадщини — грушу — показує, що й інші конфлікти шляхом сварок та непоступливості не розв'яжеш. Коли в буденному житті відсутня злагода між найближчими людьми, то це призводить до непримиренності та дріб'язковості. Причому саме втягнення в конфлікт визначає майбутнє людини. Вона може бути лагідною, як Мелашка, але незабаром її характер змінюється.

Автор неоднозначно зображує своїх героїв. Побутові сварки у родині він подає на фоні життя сільської громади, у якому Кайдашенки беруть активну участь. Вони здатні на безкорисливу допомогу, їх поважають односельці як хороших майстрів. І цей штрих у характеристиці героїв робить ще неприємнішою дріб'язковість їхніх претензій, коли мова заходить про розподіл батькового майна.

Письменник реалістично змальовує у творі характерні риси вдачі українського селянина, надавши їм гіперболізовано-комічного забарвлення. Недоліки героїв повісті не від злої вдачі, а від тяжкої праці, яка була постійним супутником селянина.

Бездуховність та егоїзм як домінанта родинної трагедії в повісті І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я"

3 великою майстерністю показав І. С. Нечуй-Левицький життя в селі після реформи 1861 року, викривши причини непорозумінь і сварок у родині Омелька Кайдаша.

Батько був добрим стельмахом і прожив довге і тяжке трудове життя. Своєю власною працею він стягся на господарство, збудував простору хату, яка потонула в старому садку, виростив з дружиною двох синів. Вони живуть не бідно, в них не трапилося ніякого нещастя, вони всі здорові. Чому ж вони не живуть мирно? Чому виникають сварки в одній сім'ї, а потім баталії тривають між сім'ями?

Давайте прослідкуємо, як це поступово розвивається, хто ж більше винен — старше покоління чи молодше.

Голова родини — Омелько Кайдаш. Цей великий трудівник на все життя залишився затурканим, забобонним. Він говорив, що "коли у святу п'ятницю поститись, то не втопишся". З цього забобону сміються навіть сини Кайдаша. Батько поступово втрачає авторитет у синів, і однією з причин було те, що Кай-даш — п'яниця. Але ж яке велике горе було в нього?

Дорослі сини не поважали батька, він не був для них авторитетом. У селі споконвіку слово батька було законом, але не в Кайдашів.

Сам Кайдаш набожний, але це не заважає вживати грубі слова, навіть лайливі. Повернувшись з шинку, він говорить дружині: "Брешеш! Я не пропив грошей! Осьдечки гроші, та тобі не дам. Дулю візьмеш, а не гроші!"

Дорога в село йшла коло Кайдашевого городу. Вона спускалася з крутого горбка, де часто перекидалися вози, ламалися осі, проте ніхто не брався полагодити дорогу. "Ота мені каторжна гора, потрощила не одного воза!" — скаржився Кайдаш кумові. А той у відповідь радить примусити синів, щоб розкопали шлях, Омелько наказує синам скопати горб, але вони його не послухали. Та й Кайдаш роздумує: "Як ті люди їздили з такої гори і не розкопали і одколи Семигори стоять". Чекають, щоб хтось це зробив. Карпо каже: "Як хтось копирсне, то й я копирсну скільки там разів". Егоїзм і бездуховність тут поруч ідуть. Боротьба за власність притупила родинні почуття. В гніві Карпо зневажає батьків. Так під час однієї суперечки, хапаючи батька за груди, кричить: "Не лізь, бо задушу, іродова душа!" Він зневажає матір: "Карпо затрусив матір'ю так, що легенький хлів увесь затрусився. Баба голосила, випручалась та навтьоки з двору. Карпо погнався за нею з дрючком". Коли вона вскочила у ставок, то він у воду не поліз. "Не так шкода мені матері, як чобіт!" — гукнув він на березі.

Добрий і лагідний Лаврін, одружившись і прагнучи до власного благополуччя, став грубим у поводженні з батьком. Старший брат для нього в цьому був зразком: "Хіба Карпо вас питається, як їде на поле? А чим же я гірший від Карпа?" Він ніби вже чекає на смерть батька: "Ваша частка — моя частка; ви сьогодні господар, а я завтра". І це той син, про якого мати говорила: "Мого Лавріна, хоч у пазуху сховай". З часу одруження синів для старого Кайдаша настало ще тяжче життя. Він втрачає батьківську владу над синами, вони намагаються загарбати все господарство і по-своєму господарювати. А Карпо потім навіть піднімає руку на батька.

Зневажали сини і матір. Хоч вона їх дуже любила, гордилась ними, але була дуже сварлива і деспотична. Невісток вона не сприймала як дочок, дружин, коханих своїх синів. "Вона довго терлася коло панів і набралась од них трохи панства". Вплив панів зробив виховав у Марусі Кайдашихи зневагу до людей. Для неї невістка залишилась "чужою кісткою". Автор вживає влучне порівняння: "Вона стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду". Тільки тиждень називала "моя дитино", "моє серце", "моя доню". Пізніше ображала її всякими лайливими словами.

Перед сусідами може знеславити Мотрю, перебільшуючи її провини або просто вигадуючи щось від себе. А Мелашку з самого початку не любила, тому що її батьки були бідними. Вона була заводієм усіх сварок у сім'ї, всієї колотнечі. Мотря довгий час змовчувала свекрусі. І лише тоді, коли відчула себе наймичкою почала захищати свою людську гідність, щоб "не заїла свекруха, люта змія, вік молоденький'. Вона стає сварливою і жорстокою людиною, в суперечках із свекрухою не зупиняється ні перед чим.

Ворогуючи з невістками, Кайдашиха щоразу потрапляє водночас і в смішне, і в трагічне становище. Сварки увійшли в її щоденне життя. Отакий приклад мати подавала своїм синам і невісткам. Ніколи не задумувалась, як її поведінка впливає на лад у сім'ї. Ми в неї не бачимо ніякої любові до онуків. Ображаючи Мотрю, вона кричить і ображає її дітей, своїх онуків: "Твої діти такі злюки, як і ти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї діжки". А хіба діти винні, що дорослі не виховані? Де ж любов бабусі до онуків? А в народі кажуть, що онуки дорожчі від дітей. Читачам не жаль Кайдашихи, вони їй не співчувають, коли Мотря вибила їй око, бо сварка, що довела її до каліцтва, була почата Кайдашихою.

На прикладі Кайдашихи показано, як морально занепадає людина в умовах безпросвітної темряви і ворожнечі. В таких умовах не може розцвісти сімейне щастя. Мелашка довго не встрявала в різні родинні конфлікти. Та поступово і вона втягується в сварки і бійки. Разом з усіма вона воює за півня, коня, порося, а зрештою й за грушу і в цих суперечках уже не поступається перед Кайдашами.

У правдивому змалюванні типових картин життя селян і полягає пізнавальне та художнє значення повісті "Кайдашева сім я".

Гумор і сатира в повісті "Кайдашева сім'я"

Іван Нечуй-Левицький — неперевершений майстер гумору, письменник, що створив в українській літературі цілий ряд яскравих літературних портретів; характерів, що стали потім алегоричним уособленням певних людських рис.

У своєму творі мені хочеться розглянути основні засоби творення гумористичних та сатиричних образів у творі "Кайдашева сім'я" Нечуя-Левицького.

Сміхова культура є важливим елементом українського селянського світу, який постає зі сторінок повісті. Джерелом комічного, як правило, є якась невідповідність, життєва суперечність, наприклад, між метою і засобами її досягнення, формою і змістом, діями і обставинами. Сміючись над чимось, ми немовби підносимося над визначеними суперечностями, долаємо їх. Отже, на сторінках повісті "Кайдашева сім'я" сміх — це виклик безглуздості обставин, які формують самі для себе герої твору, що ведуть домашню війну. Саме цей сміх дозволяє читачеві піднестися над дріб'язковістю подібних обставин, уникнути їх, очиститися від життєвої скверни.

Письменник використовує різноманітні засоби творення смішного. Прослідкуємо, наприклад, за розмовою-грою між братами Кайдашами, в якій вони обговорюють риси дівчат. Уся ця розмова побудована на контрастах, несумісності смаків та уявлень про красу: "Доладна, як писанка" — "ходить легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить"; "повновида, як повний місяць" — "гарна… мордою хоч пацюки бий"; "тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке і тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист" — "лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, аж кістки торохтять". Дотепні словесні характеристики підкреслюють критичність погляду хлопців, вдалі поєднання порівнянь викликають сміх. Отже, ми спостерігаємо тут використання такого засобу творення комічного, як словесна характеристика, дотепний вислів.

Крім того, Нечуй-Левицький у змалюванні домашньої війни постійно вдається до змалювання комічних ситуацій, у яких невідповідність, контраст форми і змісту, дій та обставин просто вражаючі. Так, наприклад, дуже яскравою є сцена, у якій Мотря з Кайдашихою б'ються за мотовило. Взаємна ненависть цілком опановує жінками, позбавляючи їх здорового глузду: "Молодиці стояли бліді, як смерть, і від злості ледве дихали. Вони вже не мали сили самі покинути те мотовило..." Отже, форма поведінки героїнь абсолютно не відповідає змістові ситуації. Вони б'ються трохи не на смерть через річ, що не має ніякої життєвої цінності, не становить життєвої необхідності ні для одної з них. Але в цьому випадку мотовило стає просто приводом для сварки, оскільки обидві жінки мусять висловити свою зненависть одна до одної, вилити свої почуття. Так річ ніби відбирає у людини її людську сутність, перетворюючи її на щось неприємно низьке. Але свекруха і невістка б'ються, немов дві тигриці. Кайдаш хапає кочергу, щоб розборонити їх — сама по собі: ця ситуація смішна, та суть її трагічна.

У повісті багато зображень бійок. Вони виникають з нічого, і це тільки підкреслює загальну абсурдність ситуації. Інколи комізм ситуації посилюється несподіваним стильовим змішанням, як, наприклад, в такому епізоді: "Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара вирлоока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали діти..." У цьому уривку помічаємо поєднання урочисто-книжного стилю з розмовним, що надає епізоду особливого комічного забарвлення.

Абсурдність усього того, що відбувається у хаті Кайдашів, Іван Нечуй-Левицький кілька разів підкреслює різкою зміною стильових планів, і це формує в повісті ліричний струмінь. Так, коли після бійки з батьками Карпо виходить на ґанок, перед його очима розгортається картина прекрасної природи над Россю: свіжий перший сніг, білі гори, долини. Та він нічого не бачить, бо душа його "задерев'яніла од тієї страшної події, котру недавно вчинив". Саме такі контрасти і надають повісті "Кайдашева сім'я" особливої глибини, так само, як і та гірка іронія, яка є провідним пафосним струменем твору. .

Може здатися дивним, але самі герої повісті практично ніколи не сміються. Вони залишаються дуже серйозними, навіть похмурими. Тільки інколи пробує жартувати Лаврін, а Мотря і Кайдашиха якщо і сміються, то хіба що зі злістю. Будучи учасниками дуже гострого родинно-побутового конфлікту, вони не бачать зсередини ситуації всієї її комічності, переживаючи її як трагедію. Отже, комічність існує у творі тільки для читача, але аж ніяк не для її героїв.

Спираючись на народні та літературні традиції сміхової культури, Іван Нечуй-Левицький створив справжній літературний шедевр, сповнений глибокого ліризму, іронії, гумору, сарказму, сатири.

Змалювання буднів Кайдашів у повісті "Кайдашева сім'я"

І. Нечуй-Левицький — видатний український письменник, автор багатьох прозових творів, що зображують, повсякденне життя українського села з його звичайними турботами, труднощами, злигоднями, але й красою природи та людських відносин. І. Франко називав Нечуя-Левицького талановитим майстром слова, підкреслював його вміння спостерігати життя, передавати побачене засобами слова. Ось чому твори письменника завжди цікаві, захоплюючі і, головне, правдиві. Одним з найяскравіших творів письменника вважається повість "Кайдашева сім'я".

Сюжет повісті охоплює головні події з життя селянської родини Кайдашів. Головою родини був Омелько Кайдаш. За панських часів йому довелося зазнати тяжкої, виснажливої Праці, про що свідчить його зовнішність. "Широкі рукава закачались до ліктів, з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве і бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною". Омелько не лякався роботи. І в кожний вільний від панщини час він не сидів без діла, а працював на себе, виробляючи вози. Усі в його родині були працьовитими: і жінка, і сини Карпо і Лаврін, і невістки Мот-ря і Мелашка.

До весілля синів Кайдаші жили відносно спокійно і мирно. Лише інколи виникали невеликі суперечки між батьком і Карпом, бо Карпо не міг тримати язика за зубами і кожного разу сперечався з батьком. "Ти, Карпе, ніколи не вдержиш язика! Усе допікаєш мені гіркими словами..."

Але після одруження Карпа і Лавріна без гризні і сварки не проходило й дня. Перші великі сварки виникли між Мотрею та Кайдашихою. Спочатку вони були викликані нахабністю та безсоромністю свекрухи, яка ставилась до Мотрі, як до наймички, примушувала виконувати всю хатню роботу: мести підлогу, варити їсти, доїти корову, прикидаючись хворою. Але й від цього не була Кайдашиха задоволена. "По обіді Мотря почала мити горшки та миски. Вона взяла ніж і почала вишкрібати вінця старого засаленого горшка. Горщик завищав під ножем, наче цуценя.

— Не шкреби, дочко, ножем, бо в мене неначе в голові скромадить,— сказала Кайдашиха".

Та Мотря була не з таких, щоб комусь підкорятись. Згодом вона починає дуже різко відповідати свекрусі, а потім зовсім перестає її слухати. Причиною сварки може стати для них будь-яка дрібниця: не поділили мотовило, не вирішили, хто буде замітати, — і переростали ці сварки в справжнє лихо. Кайдашиха з Мотрею стають злими і ненависними до такої міри, що ладні вбити одна одну,

Після смерті батька почався розподіл майна. Мотря з Кайдашихою були такими жадібними, скупими і дріб'язковими, що за зайвий метр землі піднімали галас на все село.

Коли Карпо з жінкою стали жити окремо, сварки не припинилися, а навпаки, зросли. Два будинки стали двома ворожими таборами. Жінки підключили до сварок і чоловіків, і дітей. Стоячи по обидва боки тину, вони поливали один одного брудом, забувши про людяність і сором.

Таким чином, звичайні селянські нестатки, стомленість від непосильної праці, звичай усе заощаджувати, утискати себе в усьому, гордувати перед ще біднішими з'їдають у цих жінок усе те прекрасне, що в них було.

Проблеми, описані І. Нечуєм-Левицьким у повісті, залишаються актуальними й тепер. Як часто в наші часи бажання отримати більше матеріальних багатств робить людину черствою, жорстокою, байдужою, народжує в ній ненависть до своїх ближніх. У серці такої людини не залишається місця для любові, навіть якщо вона хоче любити. Тому замість бажаного щастя в житті залишається тільки самотність і пустота. Наче герої "Кайдашевої сім'ї", бачить така людина навкруги себе тільки ворогів, обмежуючи та обкрадаючи саму себе.

Похожие статьи:

Учебный зал → ШКІЛЬНІ ТВОРИ. П'єси Івана Карпенка-Карого

Учебный зал → ШКІЛЬНІ ТВОРИ. Поема І. П. Котляревського "Енеїда"

Учебный зал → ТВОРИ за повістю Івана Франка «Захар Беркут»

Учебный зал → СЕНС І ЦІННОСТІ ЖИТТЯ. Шкільні твори

Учебный зал → ТВОРИ за романом П. Загребельного «Роксолана» та повістю О. Назарука «Роксолана»