ШКІЛЬНІ ТВОРИ за творчістю Г. Квітки-Основ'яненка

Драматургія Г. Квітки-Основ'яненка

Шкільний твір

Драматургічна творчість Григорія Квітки-Основ'яненка є цікавим і помітним явищем в українській літературі. Його п'єси "Сватання на Гончарівці" та "Шельменко-денщик" досі викликають інтерес та привертають увагу читачів, театральних діячів, кінематографістів.

Привабливість названих п'єс полягає насамперед у яскравості гумористичного зображення життєвих явищ та людських типів. Ці драматичні твори визначаються літературознавцями як соціально-побутові. Гостре бачення письменником соціальних процесів і глибоке знання та майстерне відтворення народного побуту справді дозволяють характеризувати п'єси таким чином. Спільними для них є поширені в літературі того часу образи крутія та хитрюги-москаля, які однаково спритно морочать голови як своїм землякам-гречкосіям, так і зросійщеним, "новомодним" паненятам, що бавляться у світських людей. Це надає творам легкого водевільного забарвлення, виповнює веселими сценами, побудованими на простеньких інтригах. Сюжети нескладні й традиційні, збудовані на любовній колізії, яка розвивається в декораціях українського села з його тинами, призьбами, садочками, гарбузами (призначеними, крім кулінарного вжитку, для з'ясування стосунків між женихами та їх обраницями) тощо. Але, мабуть, найбільшої принади п'єсам надають словесні баталії персонажів, а також промовисті репліки "в сторону", які веселять нас, втаємничують у справжні думки та якнайкраще розкривають характери героїв.

Об'єктом авторської іронії у "Сватанні на Гончарівці" є давній, як світ, спосіб налагоджувати матеріальні сімейні справи через вдале одруження дочки чи сина. Для прозорості, комічності зображення письменник доводить безглуздя ситуації до краю: Уляну не просто силують вийти заміж за багатого нелюба, її мають видати за безнадійного, знаного в навколишніх селах дурника, якого дражнять навіть малі діти. Це могло би виглядати зовсім не смішно, бо ж Стецькова розумова вада — нещастя для хлопця, але він так простодушно не усвідомлює її і так охоче та кумедно блазнює, теревенить, "виробляє коники", що з незмінним успіхом викликає мимовільний незлобливий сміх — як у інших персонажів, так і в читача. Зрештою, автор добродушно посміюється і з Прокопап'янички, що так і норовить, бідолаха, вислизнути від своєї грім-дружини до шинку, і з Одарки, яка снить Кандзюбиною худобою, і зі старого Кандзюби, який пом'якшує Стецьків "діагноз" тим, що "не зовсім би то і дурний", лиш "не всі вдома", а поза тим — "то зовсім парень-друзяка". Та й образ москаля Скорика, який сплітає на чужинський манер таке, що ледве купи тримається, і постать його помічника Тимоша з його зручним до всього "так-таки, так!", — теж позначені тонкою авторською іронією. Виконується закон водевілю: герої з піснями, сльозами та смішками наближаються до щасливої, хоч і не дуже переконливої розв'язки. Одне в ній невесело: вільна дівчина Уляна задля любові до Олексія-кріпака, одружившись, сама потрапляє в неволю. І коли Стецько із дражливим запалом вигукує своє "крепачка, крепачка!", то мимоволі згадаєш: що в розумного на думці, те у дурня на язику. Але щасливий фінал не ускладнюють вагання. Закохані молодята разом, любов перемогла, а там — як Бог дасть!

У п'єсі "Шельменко-денщик" трохи інші мотиви в персонажів при дуже схожому простенькому сюжеті: Прісеньку не хочуть видати заміж за любого, та незаможного капітана Скворцова, бо є у Шпаків на прикметі багатший Лопуцьковський. Закохані врешті досягають свого, не без підтримки спритного капітанового денщика Шельменка, який у мистецтві брехати перевершує всіх персонажів твору, разом узятих. Передфінальний прийом простий і теж типово водевільний: старий Шпак не бачить очевидних речей і благословляє на шлюб замасковану під молодого офіцера власну дочку, вважаючи її, з вини Шельменка, донькою свого заклятого ворога Тпрунькевича. Всі дійові особи п'єси мають "говорящие фамилии", всі дуже вміло типізовані — настільки, що нагадують рухливих ляльок із персональними амплуа і нав'язливими ідеями: Аграфена Семенівна (у своєму "малоросійському" минулому — Горпина) манірно марить Петербургом, її донька Евжені — заміжжям і світським веселим життям, Лопуцьковський — вояжем до Воронежа, пани Шпак і Опецковський — англійською та "гішпанською" політикою, в якій нічого не тямлять, але яку з легкістю невігласів "вирішують" на свій провінційний лад. Зрештою, у фіналі твору присутній ще один філологічний курйоз: Шпака примирює із зятем прізвище — Скворцов, бо ж таки одного пращура Шпака нащадки, хоч один із них — "московський шпак".

Легкість інтриг, музикальність дійства, дотепність ситуацій та реплік, майстерність характеротворення і типізації, блискучість діалогів і влучність авторської іронії та сатири— усе це дозволяє із задоволенням сприймати п'єси Квітки-Основ'яненка і забезпечує їм належне місце у класичній українській драматургії.   

Засоби сатиричного зображення дійсності в повісті Григорія Квітки-Основ'яненка "Конотопська відьма"

Шкільний твір

      "Конотопська відьма" — найбільша гумористична повість Г. Квітки-Основ'яненка. Ця повість, у якій автор сміявся, щоправда не злостиво, з людських хиб. У цьому творі присутня майстерна сатира на життя і побут козацької старшини XVIII століття.

      Справді, скільки гумору вкладено в образ сотника Забрьохи, який навіть не міг своєї сотні перелічити, бо знав тільки до тридцяти, а усяку бумагу називав депортом, не вміючи правильно вимовити слово. Чи в образ писаря Пістряка, грамотія, що вчився у дяка аж двадцять років і "вже не взмогах списати сотню за дрижанієм десниці від глумленія п'янственного з молодицями".

      А в які комічні ситуації потрапляли сотник та писар! Ось, наприклад, коли Пістряк по хворостині лічив козацьку сотню, він ніяк не міг зрозуміти, "який же там чорт мандрував", бо коли лічив людей, то вед були присутні, коли лічив зарубки на хворостині, то одного не долічувався. Комедія вийшла, коли Микита Уласович сватався до Олени-хорунжівни. Він як "став ту рацею казати, що йому дяк скомпонував вже давненько для такого случаю", то навіть імена переплутав.

      Взагалі, мова повісті, її насмішкувато-глузливий тон дуже колоритні. Якщо тільки прислухатися до слів пана Пістряка, то нічого не второпаєш. Наприклад, він довго говорив, щоб сотник дав йому "повелініє о сокрушательном преломленії сієї трикратно опаганівічної хворостини, яже нинє суть у ранзі депорта...". Аж коли побачив, що пан Микита нічого не відповідає, бо не розуміє його, просто спитав: "Так ламати?".

      Оригінальна за композицією, насичена гротескно-смішними сценами й характеристиками, колоритна мовним малюнком, повість читається з великим інтересом.

Григорій Квітка-Основ'яненко.Повість «Маруся»

Стислий переказ, виклад змісту

Наум Дрот та його дружина були людьми богобоязними та праведними. В усьому вони дотримуються Божого і морального людського закону. За це Бог допомагає їм. За молитви й невпинну працю дає їм Бог донечку. Дитина теж росте слухняна, покірна, на вулиці з дівчатами не бігає, все коло хати, все молиться, з матір’ю до церкви радо ходить. Батьки піклуються про свою дитину, доглядають її.

Виросла Маруся вродливою та привітною — справжня ідеальна красуня. Вона не любила гуляти з дівчатами, допомагала вдома матері. Не ходила й на вечорниці. Лише на весілля до подруг Маруся не відмовлялася йти, але тримала себе там поважно.

Одного разу Марусю запросили бути дружкою. Серед бояр вона помітила Василя, який теж тримався спокійно, хоч був дуже вродливий. Василь теж угледів Марусю. Відразу полюбилися вони одне одному. Та не стали знайомитися, тільки дивилися та зітхали.

Нарешті Василь наважився підійти до дівчини з горіхами, за весільним звичаєм. Маруся відповіла на запитання парубка про кількість горіхів «чіт», тим самим висловивши згоду познайомитися з ним. Вона й сама не розуміла, як так вийшло.

В цей час почалися танці. Під час розмови з парубками Василь довідується про Марусину вдачу та її батьків.

Маруся сиділа на призьбі разом з подругою Оленою Кубраківною. Стала й вона розпитувати про парубка. Вона дізналася, що Василь служить у місті, а у його хазяїна дуже гарна дочка.

Олена запрошує Марусю йти з нею завтра в місто, щоб дещо купити.

Сама не своя повернулася Маруся додому та все чекала ранку. Василь теж не спав, він почув розмову дівчат і дізнався про їхні плани.

На ранок він перестрів подруг та зробив вигляд, що хоче їх оборонити дорогою від собак. Маруся все хотіла спитати його про хазяйську дочку, але не наважувалася.

На базарі дівчина навіть забула, що мала купувати. Василь розпитав її й сам купив, чого треба. Він знову проводжав дівчат, вигадавши якусь причину. Дорогою Олена згадала, що не все купила, та побігла назад. Закохані залишилися самі й поговорили, розказавши про свої почуття.

Дочекались Олену, яка все поглядала на подругу та дивувалась. Біля села розійшлися, потім Маруся повернулася й попросила Василя прийти сьогодні до озера. Вдома вона нічого не могла робити до ладу, але була весела.

Біля озера вони цілувалися та розмовляли про своє кохання. Маруся хотіла розповісти батькам про Василя, але той сказав, що ще не час. Тоді Маруся вирішила більше з ним потай не зустрічатися.

Через деякий час Василь допоміг на дорозі чоловікові з поламаним возом та заїхав до нього додому. Виявилося, що то батько Марусі. Батькам вони не призналися, що знайомі. Батько попросив Марусю провести хлопця до воріт, тоді закохані поговорили між собою, домовившись, що Маруся розкаже, як поставилися до хлопця її батьки. Ті його хвалили.

Наступного дня хлопець знову прийшов. Потім став приходити кожного дня, й старі до нього звикли.

Одного дня Василь прийшов до Марусі із сватами. Наум відмовив. Маруся стала плакати, мати здивувалась. Василь благав старого змилостивитися над ними, просила й Маруся. Підтримала молодих і Настя. Але Наум повернув старостам хліб та наказав прийти наступного дня.

Батько про все розпитав Марусю. Наступного дня він сказав Василеві, щоб той відступився від його дочки. Хлопець не хоче. Наум просить його принести папір, де буде написано, що його не заберуть у солдати, що він когось найняв за себе.

Під час прощання з коханим Маруся зомліла. Довго потім вона журилася, не маючи звістки про Василя.

На Великдень у церкві читати «Апостола» вийшов Василь. Після служби Наум запросив його до себе та почав розпитувати. Хлопець розповідає, що за добру службу хазяїн обіцяв найняти за нього найомщика. Тепер же він мусить їхати до Одеси, а потім до Москви. Наум пропонує Василеві засилати старостів. На цей раз Марусю засватали.

Письменник докладно описує обряд сватання, подає весільні пісні.

Коли Василеві прийшов час їхати, Маруся пішла його проводжати. Проходячи повз кладовище, заплакала та сказала, що знайде її Василь тут, коли повернеться.

По від’їзді коханого Маруся дуже тужила. Одного разу змерзла під дощем і сильно застудилася. Хворіла тяжко, а потім вирішили її причастити. Не дочекавшись Василя, Маруся померла.

Повернувшись, хлопець бачить кохану в труні. Він аж впав, як неживий, потім кинувся до Марусі. Потім хотів накласти на себе руки.

Після похорон Марусі Василь пішов у монастир, де заморив себе.

Коментарі до твору.

На творенні образів Марусі й Василя позначився вплив сентименталізму. Ці образи ідеалізовані, в житті для них головним є почуття, тільки ним вони й живуть.

Сам тон повісті розчулений, головні події життя Марусі описуються з особливою увагою, глибоким почуттям.

Події не завжди достатньо вмотивовані зовнішньою логікою, але вони відповідають внутрішній настанові твору. Так, смерть Марусі відчувається як необхідна, адже така піднесена душа не могла продовжувати буденне життя одруженої жінки. Нереальною виглядає й допомога Василевого хазяїна — невідомого помічника.

В повісті майстерно описані українські національні обряди сватання, похорону, весілля.

Автор висловлює думку, що на світі немає нічого вічного, тому треба дякувати Богові за те, що маєш.

Народні обряди в повісті Г. Квітки-Основ'яненка "Маруся"

Шкільний твір

      Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко — фундатор нової української прози — прагнув правдиво відображати дійсність, прагнув народності у своїх творах, національної самобутності. Його заслужено називають знавцем народних звичаїв та обрядів, які письменник яскраво та правдиво описав у своїх творах.

      Сентиментальні і зворушливі життєві історії, які стали основою повістей і п'єс митця, поєднуються з реальним зображенням побуту, звичаїв, обрядів українського села (сватання, весілля, похорону). Своїх героїв Г. Квітка-Основ'яненко шукав серед простих людей, а широке використання побутового матеріалу надавало творам національного колориту. Мабуть, тому і назвав В. Бєлінський головним героєм п'єс митця Україну з її поетичною природою та, звичаями.

      Повість "Маруся" Г. Квітки-Основ'яненка — це історія ідеалістичного кохання простих людей, які зуміли подолати труднощі на своєму шляху, але трагічна смерть Марусі, а згодом і Василя, перекреслила їхні долі. Оскільки в повісті йдеться про кохання і смерть, то й обряди, які детально описав письменник, — це обряди сватання, весілля, похорону.

      Повість "Маруся" вражає етнографічно-точним описом народних звичаїв, побуту селян. Це насамперед стосується весілля, на якому познайомилися Маруся й Василь. І дружки, і бояри, і старости, котрі діють на сторінках повісті, — це образи, які автор взяв із реального життя. А мова їх пересипана народнопоетичними висловами: приказками, прислів'ями, порівняннями: "Василечку, голубчику, соколику мій! Не випитуй же в мене, чи люблю я тебе; я сього тобі зроду не скажу, щоб ти не посміявся надо мною..." Так говорила Маруся до Василя, а той відповідав: "Марусенько, моя лебідочко, зірочко моя, рибочко, перепілочко!" Ці щирі слова закоханих зворушують читача, від них теплішає на душі. Письменник звертає нашу увагу на те, що прості люди здатні на високі почуття.

      Сватання Марусі й Василя — ще один із обрядів, який детально відтворює цю українську традицію напередодні весілля: перед дверима тричі стукнуло по три рази, господарі запалили свічку, на стіл поставили хліб. А тоді проговорив Наум традиційні слова: "Коли добрі люди та з добрим словом, то просимо до господи". Обряд сватання витриманий письменником у дусі народнопоетичної творчості відповідно до традиції.

      Не можуть залишити байдужими читача плачі-голосіння батьків за дочкою, яка вмирає. Розчулений читач ніколи не зможе забути історію кохання Марусі й Василя.

      Отже, Г. Квітка-Основ'яненко зумів правдиво й реально відтворити побут, традиції і звичаї простих людей, показати, що й вони здатні на глибокі й сильні почуття.

Маруся — моя улюблена героїня з повісті Г. Квітки-Основ'яненка

Шкільний твір

Повість "Маруся" вперше була надрукована 1834 року. Головні герої її Маруся і Василь — ідеальна пара, двоє закоханих людей.

Маруся — це дочка Насті і Наума Дрота. Кращої за неї не було у всьому селі. "О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, і звичайна та ще к тому тиха і смирна, і усякому покірна".

Маруся одразу заворожує читача своєю вродою, розумом, охайністю, ставленням до батьків, працелюбністю.

"От і виросла їм на втіху, та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька… Очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку". І я уявляю цю чарівну, вродливу дівчину з довгими косами в українському вбранні. Батьки раділи такому "сонечку", такій "квіточці", такій донечці, яку "дав їм Бог". А що вже за помічниця матері! І пряде добре, і вишиває, і піч топить, і "вже мати за нею було ніколи не поспішиться".

А до людей яка привітна! "Усякому поклониться і ласково заговорить".

Лагідна та добра. Цим вона мені і сподобалась. Читаєш про неї і думаєш, невже і справді були такі дівчата. Мабуть, були. Та й зараз є.

Маруся дуже чутлива дівчина, будь-що — уже й сльози, вся в світі переживань, викликаних її першим коханням. Полюбила вона Василя з першого погляду, але глибоко, назавжди...

Як же хотілося моїй улюбленій героїні щастя, бути завжди разом із коханим, вийти заміж. Та соціальні перешкоди стають на шляху їхнього кохання. Василеві треба було йти в солдати, тому Наум Дрот відмовляє віддати свою дочку заміж.

Маруся ж не може уявити собі подальшого життя без Василя, вона просить батьків не розлучати її з парубком. "Хоч один годочок дайте мені з Василечком прожити, щоб і я знала, що то за радість на світі".

Та не судилось Марусі щастя. Скільки було сподівань, надій на подружнє життя. Дівчина була вірна своєму коханому, дочекалась його із заробітків. Уже й засватали її "за хорошого чоловіка, та ще її люб'язного".

Здавалось, так все добре! "Така гульня була, що крий боже, трохи чи не до світу гуляли..." Та весілля відкладали до осені. Маруся весь час журиться, сумує. Це викликає у мене співчуття до неї. Так хочеться їй чимось допомогти, розрадити їй душу.

Вона, така покірна, богобоязлива, весь час ніби перебуває у передчутті лиха, горя. Воно й сталося… Дівчина застудилась і померла. Жаль обох — і її, і Василя.

Маруся — один із кращих персонажів української прози, її окраса і гордість. Вона є моєю улюбленою героїнею.

Доля сільської дівчини у творах Г. Ф. Квітки-Основ'яненка

Шкільний твір

Значне місце у творчості Г. Ф. Квітки-Основ'яненка посідають сентиментально-реалістичні повісті "Маруся", "Козир-дівка", "Сердешна Оксана", "Щира любов". Центральним персонажем кожної з них виступає сільська дівчина. У кожної із них своя доля, але є в цій долі щось спільне для всіх дівчат — кожна із них, по-своєму звичайно, переживає найсвітліше у житті почуття-кохання.

Так у повісті "Маруся" на перешкоді до одруження закоханих стоїть перспектива важкої двадцятип'ятирічної солдатської служби для нареченого і злиденної долі жінки-солдатки для нареченої.

Опоетизована історія чистого і вірного кохання сільської дівчини Марусі й парубка з міських ремісників Василя завершується трагічно.

У повісті "Козир-дівка" автор виводить новий для української літератури образ вольової, рішучої, сповненої почуття, людської гідності селянської дівчини Ївги, яка перемогла у боротьбі з місцевою владою й судом і визволяє з в'язниці свого нареченого — бідняка-сироту Левка, якого несправедливо засудили до заслання в Сибір. У образі Ївги, у її рішучих діях, у її ставленні до посадових осіб, до здирників "панів-судящих" показується пробудження соціальної активності в простої української жінки.

У повісті "Сердешна Оксана" розробляється митцем злободенна на ті часи тема — зведення паном дівчини-селянки. Однією з причин життєвої драми сільської красуні Оксани, яка стала покриткою, письменник у дидактично-осудливому дусі виставляє її намагання перейти у вищий соціальний стан.

Прямою протилежністю Оксані є Галочка, головна героїня повісті "Щира любов". Селянська дівчина Галя відмовляє щиро закоханому у неї офіцерові-поміщику Семенові Івановичу. Реально й розсудливо мисляча, розумна героїня знає, що панське оточення коханого не прийме її, просту селянку, в своє коло і шлюб з нею прирік би Семена Івановича на постійне моральне страждання.

Таким чином, Квітка-Основ'яненко показує різні долі, різні характери, різне ставлення життя українських сільських дівчат, підкреслюючи, що основним у цих характерах є моральна чистота.

Моє слово про Квітку (роздуми про творчість Григорія Квітки-Основ'яненка)

Шкільний твір

Моє слово про Квітку (роздуми про творчість Григорія Квітки-Основ'яненка)

Квітка-Основ'яненко для Слобожанщини — це передусім визначний громадський діяч. На жаль, про цю людину більше говорять і пишуть як про письменника (що, безумовно, справедливо), але ж якби не Квітка, то навряд чи мали б ми нинішній Національний університет імені Каразіна. Або чи могли б ми зараз пишатися історією друкованих видань, які свого часу започаткував Квітка-Основ'яненко. Тому про Григорія Федоровича слід говорити як про визначного громадсько го діяча, який багато зробив для розвитку культури, науки, освіти, видання газет і журналів.

Коли ж ідеться про літературу, то ім'я Квітки-Основ'яненка пов'язують із сентиментальним напрямом у літературі. Так, це правда. Але мало хто замислювався над тим, чому Квітка створив свою "Марусю" з яскраво вираженими ознаками сентиментального жанру. Це було нове явище в українській літературі, але не настільки, щоб сам письменник вважав це за якусь особливу новацію. На мою думку, Григорій Квітка-Основ'яненко просто хотів показати, що цей жанр літератури прийнятний для будь-якої літератури, і для української також. Він прагнув своїм словом сказати, що українська мова — не "нарєчіє", що вона належить до європейських мов. А в Європі, як ми пам'ятаємо, саме жанр сентиментального напряму був досить добре розвинений і тривалий час був найпопулярнішим серед інших жанрів, навіть після того, коли вже починали розвиватися інші напрями.

На підтвердження своєї думки ще одне міркування. Якщо уважно розглянути твори, які написав Григорій Федорович, то стане очевидним, що твір "Маруся" чи не єдиний сентиментальний твір серед великої кількості інших творів, що мають яскраво виражене сатиричне спрямування ("Салдацький патрет", "Конотопська відьма", "Пан Халявський" та ін.). Твір же "Маруся" — це підтвердження того, що українська література гідна представляти себе в різних жанрах європейського рівня. Вона не є такою, що когось наслідує, а самодостатня у своєму розвитку. І образ Марусі, звичайної сільської дівчини, -теж не випадковий, він є ознакою того, що починає розвиватися потужна література, сягаючи своїм корінням у народ і виростаючи з нього. Ще одне зауваження: жанр сентиментальної літератури не був особливо поширеним в українській літературі. Принаймні, ми не маємо таких яскравих і самобутніх творів як у Квітки-Основ'янен ка. Розвиток літератури в різних європейських країнах має свої особливості, і це стосується надання переваги певним жанрам, що має історичне ви-правдання, а також певне національне підгрунтя.

Отже, я стверджую, що повість "Маруся" Г. Квітки-Основ'яненка — це лише демонстрація спроможності української літератури бути представленою в різних жанрах і напрямах європейської літератури. На той час це була, можливо, данина моді, бо перед письменниками стояло інше завдання — стати виразником поглядів і настроїв свого народу. А українці упродовж століть прагнули волі і незалежності, тож чи доцільно їм було захоплюватися сентиментальними творами, коли народ стогнав у ярмі?

Похожие статьи:

Учебный зал → ТВОРИ за романом П. Загребельного «Роксолана» та повістю О. Назарука «Роксолана»

Учебный зал → ШКІЛЬНІ ТВОРИ. Повість Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»

Учебный зал → СОЧИНЕНИЯ по творчеству А. И. Куприна

Учебный зал → СОЧИНЕНИЯ по творчеству М. Горького

Учебный зал → СЕНС І ЦІННОСТІ ЖИТТЯ. Шкільні твори