ШКІЛЬНІ ТВОРИ за картинами відомих художників

 Герої Лермонтова на картинах Врубеля.Шкільний твір.            Как демон мой, я зла избранник,      Как демон, с гордою душой      Я меж людей беспечный странник,      Для мира и небес чужой...            М. Лермонтов            Михайло Олександрович Врубель — один із найяскравіших і найоригінальніших художників у російському мистецтві. Він ішов своїм складним, вистражданим шляхом. Постійно невдоволений, шукаючий, він розкриває перед нами багатий світ думок і почуттів, глибокого розпачу, любові до природи і краси. Врубель належить до тих художників, мистецтво яких нерозривно пов'язане з їх особистістю, з біографією, що кожен свій твір перетворюють на сповідь, у кожен вкладають свою жагучу душу.      Усі, хто знав Врубеля за життя, хто писав про його творчість, бачили глибокий зв'язок художника з творчістю великого російського поета М. Ю. Лермонтова. Лермонтов був улюбленим поетом Врубеля все життя. Він знав багато його віршів напам'ять, читав їх друзям і близьким. Подібно до Лермонтова, Врубель рано відчув свою обраність, мріяв про славу і визнання. Поет мав на художника особливий вплив. Цей вплив відбився на становленні характеру Врубеля, на ставленні до людей і розумінні самого себе. Художник написав багато ілюстрацій до творів Лермонтова: "Печорін на дивані", "Кирибеєвич", "Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника й удалого купця Калашникова", ілюстрації до поем "Демон", "Ізмаїл-Бей", віршів "Русалка" та ін.      Одна із найзнаменитіших картин Врубеля — "Демон, що сидить". Поема Лермонтова "Демон" була для художника поштовхом до створення образу титана, у якому борються світло і пітьма, добро і зло. Він гордий, самотній, прагне любові, незалежності, нещасливий, він страждає. Демон Врубеля, як і лермонтовський, сумний, похмурий від того, що він бачить своє майбутнє. І в цьому майбутньому для нього немає нічого доброго, що могло б зробити його щасливим.      Врубель зобразив Демона сидячим серед скель і фантастичних квітів. Прекрасний юнак безсило опустив руки на коліна, спрямувавши сумний погляд вдалину. У його погляді, у нахилі голови, у заломлених руках — туга. В обличчі Демона вражають великі палкі очі, що ніби випромінюють внутрішнє світло і запечені від нелюдської пристрасті губи. Його голова з величезною шевелюрою темного волосся ніби не вміщається в простір полотна. Демон пройнятий тугою, він самотній, його тягне в долину: "Какое горькое томленье… жить для себя, скучать собой".      В образі Демона відбилися особисті переживання Врубеля. Художник стверджував, що взагалі "Демона" не розуміють — плутають з чортом і дияволом, а "Демон" означає "душу", пошук сенсу життя. "Демон, що сидить" ніби уособлює сум і роздуми про недосконалість світу.      На одному з малюнків Врубеля зображена зустріч Демона і Тамари в монастирській келії. Врубель обирає момент, що передує трагічному фіналу:      Могучий взор смотрел ей в очи! Он жег ее. Во мраке ночи Над нею прямо он сверкал Неотразимый, как кинжал!      Демон на цій ілюстрації кутастий, різкий, обличчя гостре, погляд проникає в широко розкриті очі Тамари подібно до кинджалу. Коси дівчини розпущені, лице випромінює шал любові, у фігурі відчувається боязкість і страх перед невідомістю. Одна рука Тамари ніби ставить перешкоду перед Демоном, а інша — тягнеться до його обіймів. Врубель розкрив дуже складний стан героїні: її хвилювання, вибір між почуттям усепоглимаючої любові та страхом гріха.      Картина "Скорений демон" є логічним завершенням цієї лермонтовської теми, що багато років переслідувала живописця. Майже весь простір полотна заповнений тілом і оперенням Демона, що розбився. У нього довге тендітне тіло, понівечене під час падіння, випнуті груди, заломлені за голову тоненькі руки. У правій, безсило розпластаній руці затиснуті пера з його пошкоджених крил. На його обличчі ще сильніше, ніж на попередніх картинах, помітний вираз туги і безнадійності. У "Скореному демоні" Врубель виразив людський дух, повалений у глибоку ущелину, розбитий і покалічений суспільством. Демон Врубеля — це гордий дух, що повстав проти сірого безбарвного життя, що жадав свободи творчості, але був скорений повсякденним життям.      Малюнки Врубеля до "Демона" і поема Лермонтова — видатні твори. Ніхто з ілюстраторів Лермонтова ані до, ані після Врубеля не підійшов до його творчості і філософського світу так близько, як це вдалося художнику. Поета і художника єднає подібність характерів, духовна близькість, їхня прихильність до "Демона", туга за любов'ю і прагнення сказати щось нове світу.  Твір-опис за картиною Іллі Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану".
  Яке чудове українське сонце! Які веселі в Нас люди! Нічого не змінилося в українському характерові за кількасот років. Щоб упевнитися в цьому, не треба подорожувати машиною часу. Досить ще раз поглянути на картину видатного художника Іллі Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану".Так, славні запорожці були великими дипломатами. Проте їхня дипломатія завжди лишалася веселою та трохи підперченою. Подивіться, як регочуть козаки, навмисне ображаючи пихатого турецького султана! Один схопився за живіт, другий ховає посмішку у вусах. А ось і найписьменніший та найкумедніший із героїв картини — дяк. Він з усією старанністю виводить слова, які підказують йому веселі запорожці. Лист, що його пишуть лицарі-січовики, то не є проста розвага. Це насправді такий дипломатичний хід: прочитає султан та й оскаженіє, звелить іти походом на Україну. Ось тут його султанську величність і зустрінуть найвлучніші в Європі кулі та найгостріші в світі шаблюки козацькі!Ілля Рєпін використав усі кольори своєї багатої палітри, щоб змалювати козацьку вольницю під час одного з найцікавіших епізодів її існування. Картина викликає справжнє захоплення майстерністю художника. Опис за картиною І. Ю. Рєпіна "Запорожці пишуть лист турецькому султану".
(2 варіант) Російський живописець Ілля Юхимович Рєпін писав свою знамениту картину дуже довго. І, кажуть, нею він виразив народне вільнолюбство. Мені здається, художник не просто виразив — він оспівав вільнолюбство, прославив і козацьке молодецтво, і незломлений дух народу.У Запорозьку Січ прийшов лист — турецький султан пропонував запорожцям іти на службу до нього. От запорожці і вирішили сказати у листі-відповіді своє міцне слово.У самому центрі картини зображено писаря, що сидить за столом. Напевне, він дуже задоволений покладеною на нього місією. Писар слухає те, що кажуть йому друзі, і тільки встигає записувати. Довкола нього зібралися козаки і навперебій пропонують своє: "Напиши: ти нашої свині старший підсвинок"; "Рогатого чорта кривий брат"! Один козак від сміху навіть повалився на бочку. Центральний персонаж картини — отаман Сірко. Між іншим — він майже наш земляк, родом із Мерефи. У правому кутку картини — висохлий від років старий у білій шапці і червоному одязі, на поясі в нього меч. Старий регоче. Він поклав руку на плече козака, який сидить за столом. Обличчя цього вояка не видно, але, напевне, він теж задоволений тим, що відбувається. Козаки сміються. На картині ми бачимо голого до пояса козака. Мабуть, це картярський спритник. У Запорозькій Січі, перш ніж грати, козак мав роздягнутися, щоб нікуди було ховати карти. До столу притулена домра — стародавній музичний інструмент. Напевне, у вільний час хто-небудь з козаків награє якусь мелодію і співає про Україну, про хоробрість її народу, прославляє Січ.Картина барвиста, вона так і іскриться сміхом. Іноді здається, що на знаменитій картині зображено саме сміх, хоча, в основному, вона написана на історичний сюжет. Усі її персонажі створюють враження не тільки хвацькості, молодецтва і веселої безшабашності, але і якоїсь внутрішньої могутності, що властива Запорозькій вольниці. Твір-опис картини Іллі Рєпіна. "Запорожці пишуть листа турецькому султанові".
(3 варіант) Гордістю Слобожанщини є художник І. Ю. Рєпін, наш славетний земляк.Центральне місце в зібранні Харківського художнього музею посідає його картина "Запорожці пишуть листа турецькому султанові" (1889-1896). Це полотно належить до періоду розквіту творчої діяльності художника.У результаті натхненної праці над цією патріотичною темою з історії запорозького козацтва, яка тривала майже два десятиліття, Рєпін створив дві великі картини: перша, написана в 1880-1891 роках, належить Російському музею в Петербурзі, другу, що раніше знаходилась у Державній Третьяковській галереї, 1932 року було передано на батьківщину Рєпіна — в Харків.Початок роботи над "Запорожцями" добре відомий: мистецтвозна вець М. В. Прахов, співучень Рєпіна по Академії, порадив використати лист запорожців до турецького султана як сюжетну основу для картини. Творча уява художника була підготовлена до цієї теми дитячими і юнацькими враженнями на Слобожанщині, його захопленням українською історією та етнографією.Поїздка 1880 року на місця колишньої Запорозької Січі за маршрутом, розробленим істориком М. І. Костомаровим, дала необхідний історико-документальний і натурний матеріал. Рєпін ближче познайомив ся з козацькими старожитностями та архітектурою, народним побутом. Тоді ж, 1880 року, художник приступив до створення першого варіанта "Запорожців". Картина ще не була завершена, а Рєпін, який надзвичайно серйозно ставився до поняття історичної правди, відчув брак допоміжного матеріалу і знань. Особливо це стало очевидним після зна-йомства 1887 року з Д. І. Яворницьким — земляком художника, знавцем історії запорозького козацтва.За новим маршрутом, запропонованим Яворницьким, 1888 і 1889 роками Рєпін відвідує Україну, Кубань, Північний Кавказ, де зустрічається з нащадками запорожців. Яворницький став діяльним порадником художника у роботі над запорозькою темою, допоміг йому глибше вивчити життя і побут народу.Новий колоритний типаж, блискучі екскурси Яворницького в історію Січі та нарис про легендарного кошового Івана Сірка — нашого земляка із Мерефи, написаний спеціально для Рєпіна, дали імпульс подальшій роботі над цією темою. 1889 року Рєпін розпочинає новий твір. "Картину свою на прежнем холсте, казалось, совсем вот-вот должен был кончить. А он вдруг под наплывом новых представлений начал на новом холсте, и вышло две картины", — пише М. І. Мурашко 1890 року після відвідування майстерні художника. Багатющий матеріал останніх поїздок, емоційне переосмислення теми стали основою створення нашого полотна.На відміну від петербурзького варіанта з його досить академічною, урівноваженою композицією і горизонтально-фризовою ритмікою, харківській картині притаманне жанрово-романтичне звучання, більш емоційний підхід до вирішення історичної теми.Чуття геніального художника і людини, що зросла на Україні, допомогло Рєпіну відбити в "Запорожцях" дух нації, її менталітет. А захват і повага, що він відчував до цього лицарського народного ордену, втілились в оригінальній багатофігурній композиції — вияві суті запорозької вольниці. Показуючи запорожців у момент найвищого прояву їх життєлюбства і безстрашності, Рєпін розкриває справжню стихію народних характерів, дух лицарства і товариства, притаманний козакам."… Ну і народец же!!!… Голова кругом идет от их гаму и шуму, с ними нельзя расстаться, — писав Рєпін Стасову, — веселый народ. Чертовский народ!" У цій "хоровій" картині кожен персонаж веде свою партію — кожен зображений має свій характер, свій норов. Такий же динамічний, соковитий і темпераментний живопис, витриманий в теплій червоно-вохристій колористичній гамі, що передає приглушені фарби літнього надвечір'я, диму, туману, що огортають козацьке товариство.За глибиною і серйозністю втілення історичної теми, фундаменталь ністю і рівнем наукового підходу обидві картини належать до кращих зразків історичного живопису. Роль "Запорожців" у творчій спадщині Рєпіна оцінив Стасов — ще в ескізі він відчув їх значущість як "высшего творения", порівнявши з "Нічним дозором" Рембрандта.Харківську картину Рєпін завершив 1896 року. Вперше її показано на Виставці дослідів художньої творчості російських та іноземних художників 1896-1897 роками у Петербурзі. Тоді ж картину купив П. М. Третьяков. До його галереї вона потрапила 1897 року, після Виставки мистецтва й індустрії в Стокгольмі.      Опис за картиною І. Айвазовського «Дев'ятий вал».         Я дуже люблю море. Щоліта, відтоді як мені виповнилося п'ять років, батьки возять мене у Крим — «для оздоровлення». «Оздоровлююсь» я в Криму не лише фізично. Мені здається, що коли я дивлюсь на море, у мене відпочиває душа. І справді, це таке місце, де людина відчуває «у здоровому тілі здоровий дух».     У Криму, у Феодосії, знаходиться музей видатного художника І. Айвазовського. Ми відвідали цей музей. Айвазовський усе життя малював море. Тепер я знаю, що художник, який пише морські пейзажі, називається мариністом. Особливо вразила мене картина Айвазовського «Дев'ятий вал». Уявіть собі.     На морі буря. Над розбурханою безоднею низько нависло лиховісне, похмуре небо. Здається, що за мить воно зіллється з величезною хвилею. Хвиля піднялась, наче звір-велетень, що став дибки. На уламках корабля, який поглинуло море, бореться зі стихією купка сміливців. Насувається дев'ятий вал. Під ним люди можуть загинути! Але крізь кошлаті, пошматовані хмари вже пробивається сонячне світло — промінь надії. Треба за будь-яку ціну витримати!     Така от картина І, Айвазовського «Дев'ятий вал». Якщо наступного року ми знову поїдемо до Криму, я обов'язково із задоволенням відвідаю цей музей ще раз.  Твір на тему "Сикстинська мадонна" Рафаеля. Рафаель — живописець, архітектор, один із титанів епохи Відродження, представник флорентійсько-римської школи.Народився майбутній митець в Урбіно у родині художника, вчився у відомого Пьєтро Перуджино. У 1504 році Рафаель приїхав до Флоренції. Тут він швидко досяг творчої зрілості. Слава Рафаеля була настільки великою, що у 1508 році Папа Юлій ІГ запрошує його до Рима для надання відповідального завдання: розписати святкові зали Ватиканського палацу.Одночасно Рафаель створює багаточисельні портрети й картини."Сикстинська мадонна" — одне з найвідоміших творінь світового живопису.Легко крокує Марія по хмарах, ніжно тримаючи дитину. її прекрасне юне обличчя відтінює смуток. Мати у передчутті трагічної долі сина, але все ж таки несе його людям.Не по-дитячому задумливе й огорнене сутінню передчуття недоброго обличчя немовляти. Він також відчуває майбуття й готовий до нього.Опустилися на коліна святі, вражені моральною величчю материнського подвигу. Варвара схиляє голову, Папа Сикст II із захопленням дивиться на Марію. Всі образи картини пов'язані спільністю думок та відчуттів.Поглядами, ритмом плавних порухів й контурів, що йдуть по овалу, вони об'єднані в єдине ціле.Урочисто сприймаються блакитні, золотисті, м'яко освітлені зелені фарби.Картина "Сикстинська мадонна" написана з величезним внутрішнім почуттям готовності до жертовності заради щастя людства і хвилюватиме не одне покоління.  Твір на тему "Катерина" Т. Г. Шевченка (твір-опис за картиною). Геній Т. Г. Шевченка втілився не тільки у поезії, але і в живопису. Шевченківські картини заслуговують на увагу не менше, ніж його вірші. Мені подобається, як Шевченко намалював свою улюблену героїню — Катерину.Катерина — звичайна українська дівчина. На ній біла сорочка, червоний фартух, спідниця. її голову прикрашає червона стрічка з квітами.Йде дорогою вродлива українка. Ступає повільно босими ногами. Нахилила голову, опустила очі. Руками взялася за край фартуха. Здається, щоб витерти сльозу. Шевченко майстерно намалював, як Катерина переживає своє горе. Дівчина зображена одразу після зустрічі з москалем, якого вона кохала, який її зрадив. Москаль також є на картині. Він їде верхи, поганяючи свого коня, і обертається, щоб подивитись на Катерину. Він позаду, і його обличчя погано видно. Але по обличчю дівчини стає зрозуміло, що вона покинута назавжди.Якийсь чоловік у білому одязі сидить на дорозі, грається маленьке цуценятко, росте велике дерево, на задньому плані стоїть млин. Нічого не бачить Катерина. Опустивши руки і нахиливши голову, йде вона дорогою. Твір на тему "Автопортрет" Т. Г. Шевченка (1840—1841). Переді мною картина. Це автопортрет Тараса Григоровича Шевченка. Поет сам намалював себе. Коли йде мова про Шевченка, то згадується літня досвідчена людина. А на цій картині зображено юнака. Тут Шевченкові двадцять шість років. У нього чорне волосся, густі чорні брови, високе чоло, прямий ніс. Звичайний юнак, у якого попереду все життя.Увагу привертають очі. Це ті самі, знайомі нам, "шевченківські" очі. Вони дивляться уважно і невесело. Чому не посміхається молодий поет? Де його юнацька посмішка? Можливо, замислився Шевченко над злиденним життям народу? Можливо, не дають йому спокою горе і біда навколо? Очі поета сумують, бо багато лиха зазнав у житті і він сам. Багато випробувань у нього ще попереду. Можливо, він їх уже відчуває?Здається, з картини Шевченко вдивляється в нас. Здається, що його губи зараз розімкнуться і він почне говорити. Які слова він скаже нам з портрета? Я думаю, що це будуть слова його чудових віршів.  Твір на тему "Автопортрет" Т. Г. Шевченка (1840—1841). (2 варіант) Великий український поет Тарас Григорович Шевченко був ще й талановитим художником. Він любив малювати з дитинства, а після визволення з кріпацтва навчався в Петербурзькій Академії Мистецтв.Автопортрет — це портрет художника, створений ним самим. Автор малює картину, споглядаючи себе в дзеркало, поставлене так, щоб освітлення падало на обличчя. Шевченко уважно вдивляється в своє відображення. Що ж художник побачив у дзеркалі, і що ми можемо побачити у цьому портреті?1840 року йому було тільки 26 років. Ми бачимо молоде обличчя з високим чолом, обрамленим темним волоссям. Світло падає на обличчя і на чоло, підкреслюючи, що перед нами талановита творча особистість.Вираз обличчя не одразу й зрозумієш — усмішка сумна, глибокі розумні очі дивляться уважно і допитливо. Але художник чомусь затінив очі і не надав їм однозначного виразу. У цих очах можна побачити все нелегке життя митця: сирітство, поневіряння, кріпацтво. Шевченко вдивляється в своє відображення, нібито намагаючись побачити своє майбутнє. Що чекає колишнього кріпацького хлопчика, який зараз навчається в Академії Мистецтв у всесвітньо відомого майстра К. Брюллова? Яскравемайбутнє чи… Думаю, що саме запитання можна вважати головним значенням уважного погляду майбутнього великого українського поета. Він дивиться з минулого в майбутнє.Картина намальована реалістично, з великою художньою майстерністю, це твір справжнього майстра.  Твір-опис картини М. Врубеля "Царівна-Лебідь". Є картини, до яких входиш, мов у зелений ліс. Є твори, з якими добре вивчати історію країни, людини, людської культури. Є полотна, де хочеться опинитись поруч з героями у пригодах чи боротьбі, простягти їм руку, підтримати і захистити. Є картини-плакати і картини-візерунки.У цьому ж полотні — щось незвичайне і казкове. Одразу ж вражають очі. Великі, темні, з довгими віями. Про такі кажуть — безодні.Синьо-сіро-блакитний фон. Як морська вода, що чекає бурі. Вона відбиває у собі похмуре небо.Пам'ятаєте: Море вздуется бурливо,Закипит, поднимет вой. На все полотно — білий сплеск морської піни чи пташиних крил, а може, й того й іншого разом. Ось крила переходять у чудове, розкішне вбрання, прикрашену срібним позументом фату. Художник спіймав саме момент перевтілення: Знать, близка судьба твоя:Ведь царевна — это я. Царівна не в пишному палаш, з придворними, мамками й няньками, а тут, на морському березі, біля невідомого острова, де осіннім червоним золотом горить листя дерев. Не безглуздо-блискуча золота корона, а старовинний вінець із срібла прикрашає витівними візерунками і перлинами горду голову. Чорні коси спадають на спину, у білий шовк плаття — крила. Трохи сором'язний загадковий дівочий погляд. Ніби вдушу зазирають великі очі.Навіть не згадуєш: де ж той місяць, що блищить під косою, де зірка, що горить у лобі...Сама казка виникла з морської хвилі, розправила крила на полотні. Саме такою, за рядками пушкінської "Казки про царя Салтана", побачив Царівну-Лебідь російський живописець Михайло Врубель.  Твір-опис за картиною І. Левітана "Золота осінь". Знаменитий російський живописець Ісаак Ілліч Левітан народився в бідній єв¬рейській родині. Він навчався в Московському училищі живопису, в пейзажній майстерні, якою керував художник Олексій Кіндратович Саврасов. Одного разу до класу увійшов інспектор і голосно повідомив, що учень Левітан не навчати¬меться більше, тому що не вніс оплату за навчання, і зараз має покинути клас¬ну кімнату. Однокласники Левітана вирішили допомогти талановитому юнакові. До кінця уроків вони внесли в канцелярію училища потрібну суму і поспіши¬ли порадувати товариша: він може знову розпочати навчання.Багато негараздів випало на долю Левітана і після закінчення училища. 1879 року вийшов наказ про виселення євреїв з Москви, і йому довелося осели¬тися в підмосковному селі Салтиковці. Пізніше завдяки клопотанню друзів перед владою він знову повернувся до Москви.Левітан помер, коли йому було лише сорок років. Але він встиг написати чу¬дові картини, що оспівують красу рідної землі. Попри всі негаразди, він мав вели¬ку благородну душу, його картини несуть світло і радість. Достатньо згадати кар¬тину "Золота осінь".                      На картині — тиха лісова річка. Що ближче до глядачів, то вода темніша, спо¬чатку світлий, її колір дедалі стає темно-синім. Це — нагадування про те, що по¬переду часті негоди, глибока осінь, а потім зима. Береги річки поросли очеретом, він набув вже бурого кольору. Прибережні лісові галявини по обидва боки річ¬ки — свіжого зеленого кольору. Якщо не бачити золота беріз, можна подумати, що зараз літо. Таку думку наганяють і світлі хмаринки вдалечині. Але над крона¬ми жовтих беріз небо темно-синє. Таке буває тільки восени.Праворуч, на заріччі — купа темно-зелених дерев. Мабуть, це хвойні дерева. Золотих фарб на картині не більше, ніж інших, але здається, що золото панує: "Уньлая пора! Очей очарованье..."Посилюють відчуття осені дві тендітні високі берізки на передньому плані. їхні крони вже навіть не золоті — вони ніби прозорі, з темними цяточками. Недовго зо¬лото осені радуватиме очі. Попереду похмурі короткі дні. Володітиме всім темрява.Впадає в очі тендітна самотня золота берізка на правому березі. Вона стоїть над річкою, на самісінькій закруті. Вдалині за нею — пишний густий ліс, а ця береза наче все життя простояла на самоті. Величне дерево немов протистоїть не¬гараздам долі.Величністю пронизано все, що зображено на картині. Від неї віє неоглядним простором, свіжістю, відчуваєш, що все це залишиться навічно. Пройдуть десятиліття, віки, але завжди житиме це безсмертне небо, це золото беріз, зелень трави. Буде ця картина "Золота осінь". Переживе віки і ім'я її творця Ісаака Левітана.  Твір-опис за картиною В. М. Васнецова "Після битви Ігоря Святославича з половцями". Серед видатних пам'яток давньоруської художньої літератури XII ст. почесне місце належить безсмертній повісті "Слово про Ігорів похід".Багато художників ілюструвало цей твір. І В. О. Фаворський, і М. І. Пікова, і В. Г. Якутович. Але найкращою є картина художника В. М. Васнецова "Після битви Ігоря Святославича з половцями".Вільно розляглося мовчазне ратне поле… Руські воїни навіки почили посеред подоланих ворогів.Мабуть, ці рядки повісті надихнули творчу думку художника: Бились день та бились і другий,А на третій, в південну годину,Похилились Ігореві стяги!..Закінчили своє погуляння русичі,Сватів своїх добре напоїли,Самі полягли за землю Руську. Перший погляд зупиняється на фігурі юного витязя. На його чудовому світлому обличчі застигла нездійсненна мрія. Смерть наздогнала його на зорі життя. Майже поруч важко розлігся старий грізний воїн. Його вбито, але він виконав свій обов'язок. Від його руки загинуло чимало ворогів. Лежить на спині з широко розкинутими руками. Голова його трішки піднята. Здається, що він бажає піднятися наперекір смерті. Він немовби оглядає степ далеким поглядом. На глибокий роздум душі наводять очі його. Вільний вітер степу не посмів підняти край одягу витязя. Люта ненависть ще не згасла на його суворому обличчі. А праворуч, у повному воїнському спорядженні, в кольчузі і шоломі, спить вічним сном третій воїн. Поруч — переможений ним ворог. А вдалині, куди не поглянь, тіла вбитих.На м'якому трав'янистому килимі спокійно лежать тіла воїнів. Природа щедро обдаровує їх своїм піклуванням. Вона прикрасила їх смертне ложе світло-голубими дзвіночками, білосніжними ромашками.Витязі, ніби відчуваючи свою смертну годину, в своєму кращому вбранні. Мереживо їхніх сорочок виглядає з-під кольчуг. Гармонійно поєднаний спокій смерті з красою: Никне трава жалощами,Дерево з туги к землі клониться Червоні щити розкидані по полю. І згадуються слова з повісті: Діти бісові поле чистеКриком перегородили,А хоробросильні русичіСвоїми щитами багряними. Спохмурніло небо. Воно ось-ось вкриється дощовими хмарами. Відчуваються далекі спалахи блискавиці. Місяць повільно підіймається над темним обрієм...Художник відтворив поле битви, наслідуючи прекрасні поетичні зразки народного мистецтва, скарб давньоруської літератури — "Слово про Ігорів похід".

Похожие статьи:

Учебный зал → ШКІЛЬНІ ТВОРИ. Поема І. П. Котляревського "Енеїда"

Учебный зал → ШКІЛЬНІ ТВОРИ. Повість Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»

Учебный зал → ТВОРИ за романом П. Загребельного «Роксолана» та повістю О. Назарука «Роксолана»

Учебный зал → ТВОРИ за повістю Івана Франка «Захар Беркут»

Учебный зал → СЕНС І ЦІННОСТІ ЖИТТЯ. Шкільні твори